Так, але як це зробити?

Якщо вдуматися, то ми побачимо, що вищеперелічені якості проявляє людина сильна, упевнена. Не зухвала, не хвалькувата, не заздрісна, не вискочка: за усіма цими проявами таїться якраз невпевненість, почуття неповноцінності. А як розвивається невпевненість? Немовля що, з нею народжується? Ні, звичайно, хоча бувають діти неспокійні, підвищено полохливі, чутливі, які вимагають особливо дбайливого поводження.

А в інших психіка стійкіша, але невпевненість може з часом виникнути і в них, бо вона виникає, коли дитина не отримує необхідної їй підтримки. Якщо ми подивимося на малюка, який тільки починає повзати чи ходити, то зауважимо, що він постійно озирається на матір: чекає від неї реакції. Якщо мати відсторонена або, навпаки, занадто про нього тривожиться: «Ой, впадеш, ой, то не те, це не це», у малюка виникають тривога і невпевненість. Мати, сама того не бажаючи, вселяє йому ці почуття.

Крім того, якщо мати рано усунулася, вийшовши на роботу і передовіривши малюка бабусі чи няні, то, навіть якщо бабуся дуже любить, а няня дбайлива, все одно це буде неповноцінна підтримка. Вони попри все бажання не можуть дати малюкові того, що дає мама, і в нього виникає відчуття незахищеності. Розвивається невпевненість і тоді, коли дитину постійно обсмикують, критикують, нехай навіть з кращих мотивів, сподіваючись, що вона в результаті виправиться. Чи ставлять перед нею нездійсненні завдання (наприклад, дуже рано намагаються привчити до горщика, навчити читати і т. п.), а коли вона не справляється, виражають розчарування і досаду. Такий негативний фон, переважання негативної оцінки над похвалою і заохоченням теж породжують у дитини невпевненість у своїх силах і своїй значущості.

Просто кажучи, дитина починає думати, що її не люблять. А значить, вона якась не така. Про яку упевненість можна в такому разі говорити? Серйозною травмою може стати і необхідність ходити в дитячий садок у тому випадку, коли дитина психологічно до цього ще не дозріла. Сімейні конфлікти, особливо з привертанням дитини на свій бік, сприяють зростанню тривожності, страхів та інших переживань, несумісних з упевненістю в собі. Коротше кажучи, саме стосунки в сім’ї в більшості випадків закладають ґрунт для появи надалі проблем у середовищі однолітків. Тому від батьків залежить дуже багато що. Дитина, що виховується в обстановці безумовного прийняття, доброзичливості і в той же час розумної суворості, яка бачить, що рідні готові прийти їй на допомогу, але при цьому заохочують ініціативу і самостійність, спокійна і радісна, із задоволенням вчиться чомусь новому, не боїться труднощів. Вона упевнена в батьківській любові, у міцності свого світу, а значить, і в собі самій.

Крім того, від батьків багато в чому залежить і вибір кола спілкування дитини. Знаючи особливості її характеру, вони можуть допомогти їй вибрати приятелів, з якими вона зможе порозумітися і які її не кривдитимуть: від когось постаратися відвадити, когось, навпаки, залучити. Природно, це потрібно робити акуратно, не зосереджуючись на темі образ, щоб у дитини не розвинувся комплекс жертви і підвищена образливість.

Як навчити дитину захистити себе?

Вирішуючи це питання, передусім, необхідно враховувати вроджені особливості дитини. Є люди сміливі, бойові, а є боязкіші, тихіші. Якщо в ранньому дитинстві намагатися робити з них бійців, вимагаючи, щоб вони неодмінно давали відсіч, і виражати невдоволення їх боягузтвом, таких дітей можна зламати. Хтось зовсім поникне і закриється. А хтось несподівано розійдеться настільки, що битиме всіх без розбору, і батьки вже самі будуть не раді, що все це затіяли, оскільки в саду чи в школі до них почнуть пред’являти претензії.

Порада віддати боязкого малюка в секцію боротьби підходить, на жаль, не для всіх. Краще, навпаки, хоч би тимчасово вилучити дитину з середовища, що травмує, дати їй відпочити і постаратися підшукати для неї доброзичливіших однолітків. А паралельно допомагати вийти з власної шкаралупи, грати в рухливі ігри, битися на мечах (ця гра знімає страх перед ударами), розігрувати сценки, в яких дитина проявлятиме сміливість і винахідливість, підказуватиме їй формули відповіді кривдникам. Останнє, до речі, корисне не лише для боязких дітей, але і для всіх, кого травмують лайливі слова, образливі прізвиська.

Учити обзиватися у відповідь (як роблять деякі батьки), звичайно, не треба. Навпаки, потрібно показати дитині, що це негідна поведінка і що засмучуватися не слід, але не варто і спілкуватися з такими дітьми. Корисно частіше нагадувати афоризм Омара Хайяма: «Вже краще будь один, ніж разом з ким попало».

Але, розуміючи, що одному бути важко, постарайтеся зблизити сина чи дочку з більш вихованими і доброзичливими дітьми. Їх можна знайти серед родичів, дітей своїх друзів, у недільній школі, у дворі, у гуртку чи студії.

Але навіть якщо на горизонті доки таких дітей немає, все рівно не біда: дошкільнятам найважливіше спілкування в колі сім’ї. Коли з мамою і татом маленькій дитині добре, її життя протікає насичено і цікаво. Що стосується дітей більш старшого віку, то з ними, звичайно, не треба поводитися як з малюками.

Позайматися в секції боротьби корисно будь-якому підліткові. Це учить тримати удар, володіти собою, терпіти біль і образу, не боятися супротивника. Хоча до підліткового віку більшість хлопців вже навчаються домовлятися і вирішувати суперечки без бійок, освоїти прийоми боротьби не зашкодить нікому. Хіба мало що в житті може статися. Але найголовніше, як мені здається, це учити дитину постояти не за себе, а за правду і за інших. Концентрація на собі не надає людині упевненості. Егоїзм – ознака слабкості, а не сили. Якщо прагнути до подолання підвищеної соромливості, страху і невпевненості у своїх силах, треба перенести акцент з себе на когось іншого і старатися його опікати, захищати, піклуватися. Розкриття назустріч іншому і активна позиція у світі дають людині можливість, не зациклюючись на думках про себе, долати свої комплекси.

Автор: Тетяна Шішова

Попередній пост

Один за всіх і всі за одного

«Мою дитину кривдять…» У кого з батьків при думці про це не стиснеться від жалості ... Читати далі

Наступний пост

Нічні кошмари або перемога над сном

Напевно, немає на світі людини, якій хоч би іноді не снилися страшні сни. Особливо часто ... Читати далі