Нове відкриття батьківського інстинкту

Те, що покликаємося тут на “батьківський інстинкт”, відповідник материнського інстинкту, аж ніяк не видається недоречним. Сьогодні часто констатують відсутність особи батька у вихованні дітей. Але детальне дослідження причин усунення батька не дало змоги відповісти на запитання, як можна уникнути цієї втрати.

Чоловічу виховну ментальність піддали суворій і конче потрібній критиці, яка безжалісно оголила викривлення  й обмеження певного способу мислення й налаштованости. У результаті патерналізм і авторитаризм було слушно визнано патологічними чинниками, які завдають шкоди виховному процесові. Отож, ці критичні роздуми виконали важливу функцію, яка полягала у викритті обмеженого трактування чоловічої ролі в родинному й виховному контексті.

Таким чином, нове відкриття батьківства має випливати не з ностальгії за “старими, добрими часами”, а з твердження, що під перехресним вогнем критики від батьківської постаті залишилися лише жалюгідні рештки. Саме поняття батька слід очистити й “врятувати” від загрози цілковитої ідентифікації з кількома рисами, які були характерними для цієї постаті в минулому.

Видається, що нині треба віднайти головні ознаки поняття батьківства, які, очищені за допомогою слушної критики, можна буде видобути із себе наново, у згоді зі своєю сутністю, й воно знову відкриється нашим очам як щось прекрасне й бажане.

Повернення батьків: поряд з матерями, а не всупереч їм

Щоб роздуми над чоловічим способом розуміння виховання дітей не зводилися до викриття спотворень чи бідкання через відсутність батька, ці міркування мають ураховувати різноманітні застереження й сумніви. Видається, що культура нехтує батьківський виховний інстинкт, ба більше – вважає його політично неправильним, тому нелегко розпочати пошуки зниклих передумов його позитивної ролі. Коли хтось схвально висловлюється про батька й чоловічу виховну культуру, це викликає підозри, оскільки ми побоюємося, що такий спосіб дій може посприяти запровадженню авторитарної концепції стосунків у виховному процесі.

Треба, щоб наша культура, зменшуючи вплив виховних моделей, породжених винятково жіночим сприйняттям, дала правильну оцінку тим рисам, які характерні для чоловічої сприйняття, але не приписувала йому при цьому нічим необґрунтованої вищости.

Добре було б, якби батьки більшою мірою усвідомили позитивний характер свого внеску у виховання, не знецінюючи водночас жіночої відмінности, та виявили готовність доповнити й вдосконалити його за рахунок виховної настанови дружини.

Взаємоповага між представниками різних статей означає, що жінка й чоловік горді з того, що вони можуть дати своїм дітям, але одночасно чітко усвідомлюють власні обмеження. Лише таким чином можна розвинути в собі внутрішню готовність приймати поради, коригувати свою поведінку, підтримувати погляди иншої особи й змінюватися під впливом виховних засад подружнього партнера.

Якщо ми наново зрозуміємо цінність чоловічого внеску у виховання, це, врешті, може мати позитивні наслідки й для матерів. Приховувана, але тривала недовіра до чоловічого підходу, породжена (позірною) відсутністю в чоловіків тих чеснот, які вважають конче потрібними для налагодження стосунків з дітьми, прирікає багатьох жінок на глибоку самотність під час виконання виховних функцій.

Матері, що поступово ставатимуть здатними цінувати й визнавати як щось позитивне инший підхід подружнього партнера, відчуватимуть себе щораз менш самотніми, бо знатимуть, що можуть розраховувати також на внесок чоловіків у виховання дітей.

Нерідко висловлювання жінок свідчать про те, що вони вважають втручання чоловіків нетактовними. Матері бачать, що чоловічій виховній культурі притаманні певні недоліки, але вони не завжди усвідомлюють позитиви, породжені відмінністю поглядів подружнього партнера. Саме тому жінки почуваються самотніми й вважають, що не мають на кого розраховувати.

Переоцінка батьківського інстинкту не є підставою для відновлення суперництва між статями й не випливає з похмурого прагнення відімстити чи довести жінці її нижчість. Нове відкриття позитивного батьківства й мужности стосовно виховання дітей – умова розвитку взаємоповаги й творчого виховного союзу в рамках подружнього зв’язку. Найцінніший скарб сім’ї – це, власне, “зіграність” між чоловіком і дружиною, якій сприяє вияв належної поваги до подружнього партнера як вихователя. Це означає, що є можливість знайти позитивні, бажані й корисні відмінності у світовідчуванні обох батьків.

Роздуми про значення батьківського виховання, які викладено в цій книжці, не повинні слугувати безплідному протиставленню чоловічого жіночому чи підпорядкуванню однієї статі иншій, а мають, за допомогою відкриття відмінностей і їх обопільного пошанування, сприяти взаємній співпраці. Це твердження, якщо не хочемо, щоб воно залишилося лише мертвим правилом, слід обґрунтувати такими аргументами, які промовлятимуть і до розуму, і до серця.