Повернення квітів

Найбільший із-поміж чарівників, не бажаючи більше дивитися на злих людей і жити поряд з ними, покинув свою країну й подався на вершину високої гори.

Після його відходу всі квіти в лузі, а також ті, які росли на пагорбах, у лісах, і ті, які зацвітали на берегах рік, озер і моря, зів’яли й загинули. Не залишилося жодної. Країна перетворилася на пустелю, бо після смерти квітів птахи, метелики, бджоли й інші комахи відлетіли кудись далеко.

Старі мешканці цього краю розповідали дітям про красу квітів і комах, але діти їм не вірили.

– Це лише казки! – казали вони.

У те, що квіти й комахи існують, вірив тільки син убогої вдови. Мати часто розповідала йому різні історії про дивовижні квіти. Він страшенно любив їх слухати.

– Коли я виросту, – казав хлопчик, – то розшукаю чарівника й попрошу його, щоб повернув нам квіти.

Найвища гора

Коли син удови виріс, його любов до квітів не проминула, а стала ще сильнішою.

Одного разу він сказав матері:

– Я прийняв рішення: вирушаю на пошуки великого чарівника. Хочу попросити, щоб він повернув нам квіти.

Мати розгубилася.

– Синку, це ж тільки казки. Мені їх розказала моя мати, а їй, у свою чергу, – її мати. У це не треба вірити! Здається, квітів ніколи й не було. Та й чарівника неможливо знайти, бо він живе на найвищій горі.

Та хлопець її не послухав й одного ранку вирушив у дорогу. Мешканці міста, які це бачили, іронічно посміхалися:

– Він не сповна розуму! Щоб повірити в цю історію, треба бути божевільним!

Приятелі хлопця також насміхалися з нього.

А він пішов на північ. Мандрував дуже-дуже довго. Нарешті дійшов до підніжжя такої високої гори, що навіть не було видно її вершини. Він тричі обійшов гору, та не знайшов жодної стежки, лише стрімкі гладенькі скелі.

Але й тоді хлопець не втратив відваги:

– Якщо чарівник зумів вийти на гору, то зможу і я.

Уважно оглянувши кожен, навіть найменший, виступ на скелі, в одному місці він помітив щось схоже на малесеньку сходинку. Придивився краще й трохи вище побачив ще одну сходинку. Відійшовши пару кроків назад, хлопець побачив, що на стрімкому схилі гори вибито щось подібне до сходів, які спіраллю здіймалися вгору. Хлопець жваво почав підійматися ними. Щоб не паморочилася голова, він не оглядався і не дивився вниз.

Невидимі руки

Після першого дня підйому вершини все ще не було видно. Після другого й третього дня – те ж саме.

Сили вже остаточно покидали хлопця, але четвертого дня він раптом побачив, що мета вже близько. Коли настала ніч, він вийшов на вершину гори. Неподалік дзюркотів струмок. Стомлений і спраглий хлопець нахилився, щоб напитися свіжої води. Його втома зникла після першого ж ковтка. Хлопець почувався таким сильним, як іще ніколи досі. І в цей момент якийсь голос запитав, чого він шукає.

– Я прийшов попросити великого чарівника, щоб він повернув нам квіти й комах, – сказав хлопець, – бо без квітів, птахів та бджіл країна дуже сумна й заклопотана. Я впевнений, що мешканці моєї країни позбулись би всієї своєї злости, якби чарівник повернув їм квіти.

Після цих слів невидимі руки підняли хлопця вгору. Він опинився в країні вічних квітів. Невидимі руки поставили його посередині килиму з різнокольорових квітів. Хлопець не йняв очам віри. Він навіть не уявляв собі, що квіти такі прекрасні.

Над різнобарвними квітами танцювали промені сонця. У повітрі витав ніжний запах. В очах хлопця з’явилися сльози радості.

Раптом він знову почув голос, який заохочував його зірвати найкращі квіти. Хлопець нарвав їх цілі оберемки. Потім невидимі руки знову його підняли й перенесли на вершину гори.

– Віднеси ці квіти у свій рідний край, – сказав голос.

– Лише завдяки твоїй відвазі й вірі у ньому більше ніколи не бракуватиме квітів. Вони цвістимуть усюди. Північні, південні, східні й західні вітри приноситимуть дощі, які будуть їх зрошувати. Із цих квітів бджоли знову приноситимуть вам мед.

Країна перетворилася на сад

Хлопець подякував і відразу почав сходити з гори. Незважаючи на те, що він ніс багато квітів, сходити було набагато легше, ніж підійматися вгору.

Коли мешканці краю побачили його з квітами, то дуже зраділи. Насолоджувалися їхнім запахом, все ще не вірячи у своє щастя. Та переконавшись, що це не сон, вони сказали:

– Ми знали, що квіти існують і що розповіді наших старожилів правдиві!

Невдовзі країна перетворилася на великий сад. Квіти росли на пагорбах, у долинах, на берегах рік і озер, у лісах та на полях. Їх ставало все більше й більше. Вітри з чотирьох сторін світу час від часу приносили дощ і підливали квіти.

Повернулися птахи й метелики, комахи і, звісно ж, бджоли.

Нарешті люди знову могли поласувати медом, і радість повернулася в їхню країну.

Коли мешканці побачили, що завдяки хлопцеві, який мав відвагу вірити в те, у що ніхто інший не вірив, їхня земля змінилася не до впізнання, вони запропонували йому стати королем. Той погодився і став добрим, відважним та мудрим володарем.

– Завжди пам’ятаймо про те, – казав він, – що саме через людську злість квіти зникли з нашого краю.

А оскільки ніхто вже більше не хотів жити в пустелі й не мати меду, то всі старалися бути такими добрими, як ніколи досі.

* * *

Молодий син удови вірив у те, про що розповідали старі люди, хоча навіть дорослі в це не вірили.

Для них рішення хлопця було безумством. Але він мав свою мету і відважно хотів досягти її.

“Відважився на щось, у що ніхто не вірив”. Завдяки своїй вірі він повернув рідному краєві квіти й радість.

Якщо існують люди, які вірять в якісь ідеали й мають відвагу, то світ (часто сумний і злий) може бути врятований.

Попередній пост

Халіф Лелека

Одного дня пополудні халіф Хасид з Багдада відпочивав, зручно розлігшись на своїй канапі. Можна сказати, ... Читати далі

Наступний пост

Три камені

Щоб хлопця з племені Великої Рівнини визнали справжнім чоловіком, йому треба було пішки подолати страшну ... Читати далі