Не всі батьки однакові

Немає на світі двох ідентичних батьків, так само, як нема матерів, які не відрізнялися б одна від одної. Кожному з батьків притаманна виняткова, оригінальна здатність налагоджувати виховні стосунки, які є наслідком поєднання його психологічної динаміки, характерних рис особистости й виховних цінностей, якими він керується.

Та все ж, з яких головних елементів складається те, що становить винятковий виховний стиль кожного батька?

Характер

Кожна людина – індивідуальність, і в багатьох випадках мама може мати сильніший характер від тата, бути впевненішою в собі й рішучішою, а її чоловік схильний, наприклад, проявляти більшу лагідність, відкритість чи терплячість, аніж його дружина. Часто можна також зустріти матерів, поведінка яких точно відповідає описові ознак, характерних для чоловічого стилю виховання. Це жінки, які віднайшли себе в ролі “глави сім’ї” й усвідомлюють, що мають сильніший характер, аніж чоловік.

Саме такі жінки нерідко хочуть, щоби їхній подружній партнер більше розвивав у собі чоловічі риси, був рішучішим і впевненішим у собі, виховуючи дітей. Ситуацію, в якій перебувають, вважають поганою, несприятливою, і до того ж не бачать можливости змін, оскільки просять про те, чого подружній партнер не здатен зробити. З часом це, зазвичай, породжує в жінки певне збайдужіння й розчарування, пов’язане з недостатнім авторитетом чоловіка як головного вихователя в сім’ї. Однак, як з неприхованою іронією сказала одна з матерів, “треба собі давати раду з тим, що маєш удома”, натякаючи, таким чином, на власну роль, яка дає їй змогу компенсувати недоліки, спричинені обмеженими можливостями чоловіка.

Отже, як бачимо, мужність і жіночість не пов’язані винятково з біологічною статтю. Батьків і матерів характеризують домінантні риси, а не наявність або відсутність певних ознак, пов’язаних зі “способом існування”, типовим для чоловіків і жінок.

Отож, у кожного з батьків проявляються риси обох, з перевагою типово чоловічих або типово жіночих ознак, зазвичай відповідно до біологічної статі.

Життєві обставини

Певні відмінності, які проявляються у виховних стилях батьків, бувають пов’язані з конкретним періодом, фазою життя, яку кожен з них саме проходить. Легко помітити, що час і життєві обставини можуть мати вирішальний вплив на особисту психічну еволюцію й, відповідно, формування виховного стилю. Тому розумно буде визнати, що двадцятикількарічний батько, який “ще не почувається готовим” до народження дитини, налагоджує зі своїм первістком контакт, котрий дуже сильно відрізняється від того, який міг би виникнути між ним і третьою дитиною, якщо глянемо на цю ситуацію в контексті більшої особистої зрілости чоловіка та його більшої впевнености щодо власної ролі.

Велике значення для ефективного виконання ролі вихователя мають також инші життєві обставини. До них належать: емоційна стабільність родини, міцність подружнього зв’язку, труднощі на роботі, які вдалося успішно подолати або котрі саме з’явилися в цей час, досягнутий рівень зрілости.

Особиста виховна культура

Инші важливі змінні елементи пов’язані з особистою виховною культурою. Деякі чоловіки вважають, зізнаючись у цьому більш або менш відверто, що виховання дітей – це, головним чином, завдання матері, а коли самі змушені опікуватися нащадками, прагнуть продемонструвати, що роблять це лише тимчасово. Чимало дружин скаржаться, що чоловіки погоджуються опікуватися дітьми, тільки дотримуючись правила: “Роблю тобі послугу”.

Так само й особисті переконання є дуже істотним чинником, який характеризує виховний стиль. Якщо йдеться про чоловіків, “раціональні принципи” (які, насправді, часто абсолютно нераціональні) відіграють більшу роль, аніж це спостерігаємо у випадку жіночої виховної настанови, зазвичай чутливішої до емоційних аспектів стосунків, аніж до питання правил, котрих слід дотримуватися.

Тато, ідеал власної виховної ролі якого зводиться до підходу “палицею і пряником”, найімовірніше, буде зовсім иншим, аніж той, який переконаний, що “дитині все можна пояснити”, або той, котрий вважає, що “дітям не варто занадто довіряти”.

Культурні моделі, запозичені з власної родини й дитинства, часто мають вирішальний і обмежувальний уплив на те, як людина поводиться в ролі батька, особливо це стосується тих осіб, які ще психологічно не дистанціювалися від тієї сім’ї, з котрої вони походять.

Емоційна історія

Особиста “емоційна історія”, яка, зокрема, включає в себе стосунки з власним батьком, для багатьох є важливим орієнтиром під час виконання своїх батьківських обов’язків. Чимало батьків ставлять перед собою мету, яка полягає в тому, щоби не зробити тих самих помилок, котрі допустив їхній батько; инші своєю чергою відкривають, що їхні дії є такими ж, з якими вони стикалися в дитинстві й котрі глибоко ненавиділи; а ще инші ніяк не можуть вирватися із залежности від власного батька й здобути свободу, щоб отримати змогу “бути самостійними батьками”. У всіх цих випадках вирішальну роль відіграє рівень особистого осмислення своїх стосунків з батьком.

Вироблення реалістичного бачення (якого чимало осіб досягають щойно близько сорокарічного віку) постаті й ролі батька в рамках родини, з якої походиш, його позитивного внеску й обмежень уможливлює зрівноваженішу, зрілішу й вільнішу інтерпретацію власної виховної ролі. У протилежному разі людина буде приречена на несвідоме повторювання помилок та обмежень свого батька або на безплідні пошуки протиріч із його постаттю, що унеможливить сприйняття певних позитивних елементів, які можна було б ліпше зрозуміти й засвоїти.

Особисті цінності

І наприкінці мова піде про особисті цінності, що, однак, не означає, що вони мають менше значення. Вони визначають усе життя й організовують його навколо невидимих пріоритетів, які, проте, реально існують і стосуються того, що конкретна особа вважає першочерговим для своєї особистої реалізації.

Виховний стиль батьків, які надають надмірного значення своїй професійній праці (їхні дружини кажуть: “Мій чоловік одружився з фірмою”) або налаштовані винятково на досягнення професійного успіху, здебільшого зводиться до такої головної орієнтації, а не до їхніх внутрішніх психічних мотивацій.

Здатність цілковито присвятити себе дітям і якість стосунків з ними залежать також від того значення, якого людина надає цьому в рамках власної реалізації.

* * *

Характер, емоційна зрілість, життєві обставини, особистий виховний досвід, здійснений вибір цінностей – усе це надає стилеві кожного батька виняткових, неповторних рис.

Немає єдиного, універсального способу бути батьком. Існує “батьківський кодекс”, який надихає всіх батьків, але не виключає відмінностей.

Попередній пост

У напрямі виховної культури подружньої пари

Спроба уникнути протиставлення обох статей за допомогою “анулювання” відмінностей між ними видається не надто перспективною. ... Читати далі

Наступний пост

Батьківство і подружня динаміка

Виховна діяльність батька тісно пов’язана з тим типом стосунків, які він налагоджує й розвиває з ... Читати далі