Батьківство і подружня динаміка

Виховна діяльність батька тісно пов’язана з тим типом стосунків, які він налагоджує й розвиває з дружиною-матір’ю. Динаміка, характерна для подружніх взаємин, має вирішальний уплив на те, наскільки дієвим і ефективним буде виховний уплив чоловіка на дітей. Якщо ці стосунки заражені певними психологічними “вірусами”, які утруднюють виховну співпрацю, стосунки з дітьми неминуче постраждають від цього, як це описано в нижченаведених прикладах.

Маргіналізація подружнього партнера

Певні аспекти особистости дружини можуть, наприклад, сприяти процесові маргіналізації її подружнього партнера. Деякі жінки переконані в тому, що у виховній діяльності можуть дати собі раду без чоловіка. Вони почуваються здатними до того, щоби “бути матір’ю й батьком” своїх дітей. Така позиція свідчить про особистість, яка ще не розпізнала й не усвідомила власних обмежень, внаслідок чого ця особа вважає, що зможе впоратися без будь-чиєї допомоги. Звичайно, що цей “вірус” атакує й чоловіків, до того ж, ймовірно, набагато частіше. За таких обставин подружжя не реалізує виховної співпраці на практиці, оскільки батьком як вихователем (у випадку, якщо особою, яку атакував “вірус”, є дружина-мати) систематично нехтують.

Отож, мати пробує сама давати собі раду, намагається уникати втручання батька у виховний процес, ставлячись при цьому до чоловіків як до не надто потрібних і важливих істот; вважає, що без них можна обійтися, що всі вони “такі самі”, ні на що не здатні й не варті довіри. Нехтування чоловіків часто є культурним спадком родин, в яких процвітав матріярхат і в котрих батько завжди був маргінальною постаттю, позбавленою реального впливу й значення.

Коли чоловіки висловлюють критичні зауваження, такі жінки починають нервувати й одразу ж скеровують цю критику назад до відправника, навіть не намагаючись оцінити, наскільки ці критичні зауваження є влучними: “Якщо я роблю їй якесь зауваження, – каже один з чоловіків, – вона впродовж трьох днів гнівається на мене, але ніколи на пробує обговорити зі мною конкретної проблеми”.

Почуваючись відстороненим і систематично “нищеним”, чоловік урешті залишає всю виховну відповідальність дружині. Цілковито позбавлений авторитету, він починає щораз більше працювати, “щоби якнайменше часу проводити вдома”. Цілком зрозуміло, що в контексті таких подружніх стосунків виховний уплив батька буде дуже обмеженим або ж узагалі втратиться.

Деякі батьки кажуть, що їхніх дітей “викрали” дружини-матері, маючи на меті захистити своїх чад від (начебто) негативного впливу представника чоловічої статі. “Мій син виховується як сирота, що не має батька”, – стверджує один з них, прийшовши в сімейну консультацію й іронічно описуючи драму своїх подружніх стосунків, які цілковито унеможливлюють плідну виховну співпрацю.

Укладення союзу з дитиною проти подружнього партнера

У деяких випадках виховний союз чоловіка й дружини буває витіснений сильнішим і значущішим порозумінням між одним з батьків і дитиною. Цей новий союз завжди притримується однієї думки, а його учасники захищають і підтримують одне одного, немовби уклавши неписаний пакт про взаємну допомогу.

У такій ситуації батько, який спробує рішуче втрутитися, щоби переконати дитину докладати більше зусиль у школі, зіткнеться з тим, що дружина й сама дитина, діючи як справжні союзники, постійно критикуватимуть його й змушуватимуть мовчати. Коли мати мінімізує відповідальність дитини, систематично підтримуючи її, то дитина в такій ситуації природним чином починає схилятися на її бік, трактуючи батька як черству й надмірно вимогливу особу; адже думає про нього точно те саме, що й мама. Завдяки підтримці матері дитина регулярно торпедує зусилля батька, який намагається бути рішучішим і вимогливішим, безперестанку “нарікаючи” на його позірну недоброзичливість. Якщо цю виховну позицію матері також підтримує бабуся або якась инша шанована особа з родини, пакт, згідно з котрим відбулося “усунення” батька, відмінити чи подолати практично неможливо.

Про батька, який поступово зазнає поразки, формують стереотип поганої особи, “чорного характеру”, й відтак ці характеристики стають його в’язницею. Таким чином, на нього навішують ярлик невразливої, авторитарної особи й трактують відповідно до цього бачення. Натомість якщо ролі подружніх партнерів змінюються, й усуненою стає мати (що теж нерідко трапляється), то вся родина починає ставитися до неї як до “чаклунки”, систематично маргіналізує її та знецінює її стиль виховання.

Опинившись у такій ситуації, батько чи мати втрачає силу й рішучість, особливо якщо решта членів родини систематично критикують погляди цієї особи. Ізоляція та відсторонення ведуть до того, що в маргіналізованих батьків виникають сумніви, чи їхнє сприйняття дійсности є розсудливим, а дії – правильними. Під впливом того, що їм постійно накидають почуття власної некомпетентности чи навіть дурости, вони врешті зменшують свою участь у процесі виховання й остаточно замикаються в собі.

В инших випадках один з батьків більшою мірою “утворює пару” з дитиною, ніж із подружнім партнером. Коли хтось із батьків проявляє надмірну емоційну прихильність до дитини за допомогою відверто “спокусливих” дій, то між ними виникає неприродний зв’язок, для якого нерідко характерні певні “хворобливі” аспекти. Прикладом цього може слугувати матір, яка гордиться своїм синочком, називає його своїм “маленьким лицарем”, а він беззастережно захоплюється нею й поводиться як її захисник, який мстить за ті уявні кривди, що їх вона зазнає від чоловіка. Такі стосунки між матір’ю та дитиною викликають іронічні коментарі, оскільки, як це можна помітити збоку, вони поводяться як двоє “наречених”. Син у такій ситуації дозволятиме собі ігнорувати зауваження й виховні вказівки батька, знаючи, що мама завжди “буде на його боці”.

Схильність до самозакоханости одного з батьків або спроба забути про “розчарування” подружнього життя чи ухилитися від виконання тих подружніх обов’язків, які вимагають від людини найбільших зусиль, за допомогою “втечі” в рівнозначні стосунки з дитиною – все це перекреслює можливість виховної співпраці й завдає великої шкоди розвиткові самої дитини.

Той з батьків, який шукає хворобливих стосунків з дитиною, відкрито бойкотує спроби подружнього партнера повторно встановити межу між поколіннями. Таким чином він уникає руйнування емоційно дуже важливої для нього ідилії близькости з дитиною ціною “знищення” подружнього партнера й повного заперечення його виховного впливу.

Попередній пост

Не всі батьки однакові

Немає на світі двох ідентичних батьків, так само, як нема матерів, які не відрізнялися б ... Читати далі

Наступний пост

Батьківство і подружня динаміка (закінчення)

Стосунки заволодіння Виховна діяльність батька може бути серйозно обмежена, якщо мати проявлятиме тенденції до “заволодіння” ... Читати далі