Батько не боїться жадати від дітей шанобливого ставлення до своїх вимог

Для батька простіше й інстинктивніше, аніж для матері, сказати дитині: “Ти не сам, не лише твої потреби є важливими. Я теж маю свої вимоги й прошу тебе, щоби ти шанував їх”.

Перед лицем дитячих потреб жіночість проявляє схильність до самозаперечення, анулювання, натомість мужність вимагає взаємности. Пошанування вимоги взаємности становить типову трудність, погодитися з якою батько просить дитину.

Материнський кодекс, який “природним” чином ставить дитину на перше місце, крім безмежної здатности до самопосвяти, що є гордістю жінок і викликає обґрунтований подив у чоловіків, містить також зачатки чогось небезпечного. Якщо жіноча виховна ментальність не поєднується з чоловічим внеском, то згодом вона починає проявляти схильність до небезпечного самознищення. Така ситуація не сприяє витворенню зрівноваженого виховного стилю, а навпаки – породжує в дітей безпідставні претензії й вимоги, які зростають настільки, що самі стосунки стають обтяжливими й “убивають” тих людей, які найбільше люблять дитину.

Тенденцію до повної самопосвяти дітям, деформацію любови, яку слід було б до них відчувати, одна з матерів, котра усвідомила зараження цим психологічним “вірусом”, описала, використовуючи такі фрази:

  • “Я усвідомлюю, що завжди ставлю дітей на перше місце…”
  • “Вони завжди перші…”
  • “Для мене характерно «приносити себе в жертву», навіть тоді, коли це непотрібно й несправедливо…” “Мені притаманна тенденція ставити їхні потреби на одну сходинку вище від власних…”
  • “Якщо я відмовляю їм у чомусь, почуваюся «жорстокою»…”
  • “Почуваюся зобов’язаною завжди бути в їхньому розпорядженні…”
  • “Я звикла бути залежною від инших людей, і потреби дітей зовсім заступили мої власні…”

Призначення такої матері чи батька, звичайно ж, полягає в тому, що діти, кажучи по-простому, витиснуть її або його, як цитрину, а самі виростуть людьми, які погано ставитимуться до власних батьків і безжалісно їх використовуватимуть.

Дружини (зазвичай) змальовують своїх чоловіків як таких, що меншою мірою здатні пристосовуватися й проявляти терплячість: “Вони швидко виснажуються й менше схильні до самопосвяти”.

Якщо ввечері батько мусить допомогти зробити домашні завдання синові, який цілу другу половину дня пробавився в комп’ютерні ігри, то почуватиметься менш винним, якщо скаже йому: “Я теж маю право на відпочинок, ти мав раніше про це подумати”. Часом батьки дозволяють собі переглянути улюблену телевізійну програму й вимагають від дітей, щоб вони пристосувалися до цього.

Батько, загалом, не надто схильний упродовж наступних десяти років дивитися тільки мультфільми лише тому, що “дітям це дуже подобається”.

Він не має також наміру щовечора ділити власну канапу з хлопцем своєї п’ятнадцятирічної доньки через те, що, “коли вони вдома, нам усім спокійніше”, як каже мама.

Батькові легше скаже дитині: “Коли закінчу прибирати, прийду побавитися з тобою, почекай” чи: “Сьогодні я дуже втомлений, тож перестань так галасувати”, або (до дитини, яка безперестанку втручається): “Потерпи трохи, зараз я розмовляю з мамою, а пізніше послухаю, що ти хочеш сказати”. Не визнає за дитиною права в будь-який момент переривати чужі розмови й просить її відмовитися від бажання постійно перебувати в центрі уваги.

Такого типу нетерпеливість може, звичайно, бути породжена егоїстичними мотивами (у цьому випадку вона часто проявляється у вигляді надмірних і не надто гнучких реакцій), але найчастіше є виявом нормального й конче потрібного захисту від бажань, які слід обмежувати. Инакше дитина не помічатиме існування инших осіб і їхніх потреб як чогось реального. Вимагаючи взаємности, яка завдає дитині “клопоту”, батько розвиває в неї здатність звертати увагу на чужі потреби, що є обов’язковою умовою налагодження будь-яких успішних стосунків.

Тут підтверджується принцип, що тільки заохочення до інтелігентної відмови в житті від претензій на те, щоби досягти повного задоволення всіх потреб, робить дитину здатною комфортно відчувати себе в реальному світі й вибудовувати стосунки з иншими людьми під знаком взаємности.

Такий підхід, притаманний батьківському кодексові, характерний також і для матері, навіть якщо проявляється (зазвичай) в неї з меншою інтенсивністю, а також, як наслідок, психологічно не так легко. Часто матері почуваються морально цілком спустошеними, перш ніж прохання про що-небудь видасться їм самим виправданим і справедливим. Однак деякі з них здатні переймати певні чоловічі засади. Важливо, щоб дитина стикалася з обґрунтованими вимогами, незалежно від того, хто з батьків їх висловлює.

Батько трактує дитину як особу, яка здатна розуміти, чого потребує, й просити про це

Ось сценка зі щоденного життя. Мама й тато ввечері гуляють з дітьми. Мама кличе семирічного хлопця: “Ходи сюди, вдягну тобі светрик, бо стає холодно!” Проявивши велику передбачливість, вона узяла зі собою светрик, на всякий випадок. Однак хлопчик утікає від турботливої матері й треба його доганяти серед перехожих, а потім довго вмовляти, перш ніж погодиться вдягнути тепліший одяг.

Значно важче зустріти батька, який упродовж цілого дня носить із собою светрик дитини “на всякий випадок”, бо дитині може стати зимно. Просто “не думає про це”, і не лише тому, що про це дбає мама, а й через те, що вона завжди має дитину “в собі”, немовби безперестанку думаючи про неї, постійно запитуючи себе, як вона почувається і як може почуватися за хвилю. Все, що могло б завдати дитині прикрощів або становити для неї проблему, є предметом невпинної, підсвідомої уваги з її боку.

Один гуморист дав таке визначення светрикові: “Це трикотажна річ, яку мама вдягає на дитину, коли їй самій стає холодно”. І справді, якщо дитина є частиною її самої, то логічно, що не може відчувати чогось иншого, ніж вона сама. Підсвідомо мама думає: “Якщо мені холодно, то, напевне, синові теж”.

Позиція ототожнення (я і дитина – одне ціле), яку в цьому епізоді дуже образно змальовано, є надзвичайно цінною – оскільки збагачує нас здатністю проявляти увагу й турботу, яка певною мірою не притаманна чоловічій психології, — але водночас містить у собі небезпеку відмови від дистанції, трактування дитини як звичайного продовження жінки, виявлення схожостей там, де їх зовсім немає.

Задля гри протилежностями можна було б сказати, що чоловічий ризик пов’язаний з тим, що батько “забуває” про дитину та її потреби, натомість жіночий ризик – це передбачення потреб дитини, надмірна (“задушлива”) опіка над нею, яка стає нав’язливою та неприємною. За подібних обставин батько не просить дитину вдягнути светрик (визнаючи очевидним те, що вона відчуває таку потребу), а запитує: “Тобі холодно?” Трактує дитину як незалежну, окрему особу, оскільки не ототожнює себе з нею настільки глибоко, як мати. Це змушує дитину усвідомити свої потреби й чітко, зрозуміло висловлювати їх або просто приймати пропозиції батьків. Таким чином, батько створює умови, які потрібні для того, щоби дитина усвідомила свої потреби (у цьому випадку має розуміти, чи їй холодно, чи тепло) і почала, в певних сферах, приймати деякі рішення самостійно.

Крім того, у цьому випадку батько просить дитину докласти зусиль до того, щоби зрозуміти й висловити свої потреби. Привчає її думати.

Попередній пост

Батько не схильний знижувати планку

На загал люди вважають, що батько менше, ніж мати, схильний полегшувати дітям будь-яку справу, “знижувати ... Читати далі

Наступний пост

Батько допомагає дитині брати на себе відповідальність

Вказувати дитині на її “провини” й привчати брати на себе тягар відповідальности – це, мабуть, ... Читати далі