Підлітковий вік – час батька

Якщо дитинство можна назвати материнським часом, то підлітковий вік – час батька.

У першій фазі життя саме постать матері багато в чому найліпше пасує до того типу потреб, які має маленька дитина. У цей період батько не може бути відсутнім, але його діяльністю мусить уміло “керувати” мама, якщо йдеться про розуміння емоційного світу дитини й спосіб інтерпретування стосунків з нею.

Під час цієї першої фази життя дитини батько має змогу збагатити й витончити свою вразливість, дозволяючи керувати собою материнській вразливості, щоби бути ліпше підготованим до того, що відбуватиметься пізніше й що вимагатиме від нього більшої участи у виховному процесі.

В очах маленької дитини батько є важливою постаттю, але не центральною, так, як мама, рідше присутньою, трохи туманною. Це постать, яку дитина любить, але життя котрої (значною мірою протікаючи поза домом) знає менше.

Чітко видно, що батько не може “налагодити” тіснішого й вагомішого контакту з дитиною без дозволу на це матері. Якщо вона, не пануючи над інтенсивним зв’язком з дитиною, який цілковито поглинає її, не створить умов для того, щоби батько взяв на себе безпосередню відповідальність, то йому буде дуже важко знайти собі важливе, значиме місце у виховному процесі й взаєминах з дитиною. Насправді, це мати зближує дітей з батьком.

Підліток (і його матір) у пошуках батька

Коли дитина досягає підліткового віку, самі матері сприймають присутність батька як конче потрібну й корисну; тому його в цей час рішуче “прикликають”. Це супроводжується позитивною оцінкою деяких його рис, яких раніше мати не зовсім “зауважувала” (наприклад, його природної схильности до рішучости, вміння сказати “ні”, певна сила, з якою він здатен спілкуватися з дітьми).

Дуже часто саме в цей період матері поступово відмовляються від переконання, що можуть самостійно виховувати дитину й що, загалом, більшою мірою, ніж чоловіки, здатні виконувати це завдання. Матері нерідко визнавали, що чоловік “цілком добре виконує обов’язки вихователя дітей, але не так добре, як я”; але тепер мусять змінити свою думку, оскільки розвиток дитини драматичним чином ставить їх перед фактом безсилля їхнього власного стилю виховання.

Отож, коли мама усвідомлює, що більше не здатна давати собі раду з дитиною або що її емоційна слабкість не дозволяє їй бути достатньо рішучою, часто вперше відчуває потребу у виховному внеску чоловіка. Це один зі способів, який дає їй змогу зауважити відмінність подружнього партнера, доволі позитивного впливу котрої вона до цього часу не мала нагоди оцінити.

Нерідко мама змінює думку стосовно деяких аспектів особистости подружнього партнера, які раніше вважала занадто мало пристосованими, оскільки тепер має змогу оцінити відмінність його підходу – часто успішного – до виховних питань.

Ось найчастіші ситуації, в яких мама відчуває величезне прагнення “передати дитину батькові” або рішучіше залучити його до виховного процесу:

  • Неминуча й зрозуміла перевтома працею, що пов’язана з опікою над дітьми: відродження бажання особисто розвиватися, наприклад, через продовження навчання, професійне самовдосконалення чи повернення до зацікавлень, які тимчасово було “відкладено вбік” у зв’язку з народженням дітей. “Тепер діти підросли, – часто кажуть матері, – і багато в чому мене вже не потребують, а я маю у своєму розпорядженні більше вільного часу; отож, можу робити те, на що раніше в мене часу не було”.
  • Що старші стають діти, то серйозніші виховні рішення доводиться приймати; саме тому той з батьків, хто щоденно займається дітьми, відчуває потребу розділити, хоча б частково, з подружнім партнером тягар отих щораз серйозніших рішень.

Під час підліткового періоду ставка в грі об’єктивно стає дедалі більшою, а рішення, які треба приймати, – дедалі важливішими, оскільки мають величезне значення для майбутнього дітей.

Нерідко це породжує в матері бажання залучити до виховного процесу також і подружнього партнера; тобто, як часто кажуть, “щоб і він узяв на себе тягар відповідальності!”.

  • У матерів також складається враження, що ситуація “вислизає в них з рук”. Це сприяє залученню до виховного процесу батька. Часто вони починають усвідомлювати, що втратили контроль над дітьми-підлітками. “Вони мене більше не слухають!..” – кажуть чимало з них. Матері розуміють, що не зможуть керувати дітьми за допомогою тих самих методів, що раніше, й відчувають потребу, щоб хтось инший узяв на себе тягар виховного процесу.
Попередній пост

Батько знайомить дітей з дійсністю

Здатність знайомити дітей з дійсністю – так коротко можна викласти суть татового стилю виховання. Яскравою ... Читати далі

Наступний пост

У пошуках ширших горизонтів

Під впливом таких змін, характерних для стосунків з дітьми підліткового віку, перед батьком відкриваються більші ... Читати далі