Розмовляти з дитиною як чоловік з чоловіком

Чоловіча розмова з сином є ознакою батьківського стилю, яку діти переважно дуже високо цінують. Вислів “поговорити як чоловік з чоловіком”, як підказує інтуїція, означає щось зовсім инше, ніж фраза “порозмовляти як жінка з жінкою”, яка відображає дуже тісний емоційний зв’язок, що виникає під час діялогу матері з донькою.

Принципова позиція батька полягає в тому, що він не має наміру налагоджувати інтимний психологічний зв’язок, а прагне поділитися цінностями. Якщо син дотримується тих самих поглядів, що й батько, й розділяє ті самі цінності, то тато дуже зближується з дитиною, більше, ніж у випадку обміну особистими зізнаннями. Відчуття, що вони з дитиною стають однаковими щодо свого “способу сприйняття світу”, є для батька важливішою основою єдности, ніж звичайна психологічна.

Психологічна інтимність породжує почуття емоційної близькости, а спільність цінностей – відчуття глибокої схожости. Чоловік не надто схильний розповідати “про своє життя” чи надто глибоко занурюватися в емоційний світ иншої особи. Достатньо послухати телефонну розмову між двома дівчатами-підлітками й між двома хлопцями того самого віку, щоб переконатися, що це правда.

Батьки часто вдаються до останнього засобу, тобто розмовляють з дитиною “як чоловік з чоловіком”, щоб вирішити проблеми, які виникають у стосунках з дітьми.

“Слухай мене уважно, – звертається батько до дванадцятирічного сина, якого застав на самоті, – так далі не може продовжуватися. Мама не може витрачати пів дня на твої уроки. Вона має багато иншої роботи, та й ти сам лише мучишся від того, що ми постійно кричимо на тебе. Думаю, що ти можеш сам виконувати свої домашні завдання, бо якщо хочеш, то можеш. Щиро кажучи, думаю, що ти дуже розумний, і якби лише трохи постарався, то мав би найліпші оцінки. Як ти гадаєш? Хочеш спробувати сам давати собі раду?”

Цікавою деталлю в цій ситуації є те, що цю розмову батько вирішує провести з дитиною віч-на-віч, за зачиненими дверима, так, немовби інстинкт підказує йому в цей момент уникати присутности матері. Немовби якийсь прихований сором, якась заслона стриманости огорнула ту хвилину, коли батько вперше вирішив поговорити з сином як рівний з рівним, а хлопчик нарешті отримав змогу висловлюватися в тому контексті, який дозволяє відкривати один одному свої думки й ставлення до різних життєвих ситуацій.

Коли дитина відчуває, що до неї ставляться “як до дорослого”

Инший батько каже підліткові: “Бачу, що ти граєш у футбол тільки з друзями, але, думаю, що ти здатен на більше, адже маєш талант. Тобі ж запропонували грати в напівпрофесіональній команді, і я теж хотів би, щоб ти спробував. Якщо тобі не подобатиметься, завжди можеш від цього відмовитися. Подумай про це й скажи мені, що ти вирішив”. Таке завершення розмови перериває безконечний потік промов, вказівок, материних наполягань, спроб “достукатися до сина” та описів того, яким корисним може бути для нього цей новий досвід. Син остаточно прийняв пропозицію, над якою раніше серйозно не замислювався. Там, де материні наполягання виявилися неефективними, безпосереднє прохання батька прийняти рішення досягло успіху.

Діти позитивно реагують на вимогу взяти на себе відповідальність. Про це свідчать їхні висловлювання: “Коли тато розмовляє зі мною таким чином, – зізнається один хлопець, – я відчуваю, що ставиться до мене як до дорослого чоловіка, який здатен зрозуміти й зробити те, що слід. На відміну від мами, тато радить мені, але нічого не накидає. Залишає мені свободу вибору”. Батько визнає за дитиною право на вибір, внаслідок чого на неї автоматично лягає відповідальність за свої дії. Відчуття, що до тебе ставляться як до дорослої людини, часом має такий самий ефект як ін’єкція адреналіну: проявляються найліпші риси дітей, і вони починають поводитися більш зріло, ніж цього можна було очікувати.

“Коли розумієш, що батько довіряє тобі, – каже одна дівчина, – відчуваєш у собі щось таке… Виникає бажання бути ліпшою”. Мати батьків, які вірять у нього, – це щось дуже суттєве для підлітка; це щось більше, ніж відчувати, що хтось вважає його добрим і компетентним. Це щось, що фактично є вершиною позитивного ставлення.

Натомість солодкі, але тверді наполягання матері породжують підозри щодо браку довіри (навіть якщо вона твердить щось протилежне) й віри в здатність дитини сприймати й чинити правильні речі. Щоб запобігти помилкам дитини, мати часто стає настирливою й невпинно тисне на сина чи доньку.

Як зізнався один хлопець, тільки почувши від батька, що є вільним і сам відповідає за свої вчинки, він “нарешті зітхнув з полегшенням”. Такий підхід до справи звільняє придушену особисту енергію, а поліпшення поведінки дитина сприймає як виконання власного прагнення, що є для неї зовсім иншим досвідом, аніж підпорядкування чиїйсь волі.

У нижченаведеному оповіданні містяться певні елементи, які дають змогу оцінити важливість цього твердження.

Батько з шістнадцятирічним сином іде в торговий центр, де підліток має намір купити, за заощаджені гроші, мобільний телефон, який йому дуже подобається. Продавець повідомляє йому, що акційна ціна вибраної моделі, що була широко розрекламована, почне діти лише наступного дня. “Тільки від завтра, – пояснює вона хлопцеві – телефон коштуватиме 250 євро, а сьогоднішня ціна – 300 євро”. Батько потайки вирішує випробувати сина, сподіваючись, що він не буде поводитися, як дитина, яка хоче отримати забавку негайно, а зуміє прийняти рішення про відкладення покупки на наступний день. Не без певного вагання й з острахом у серці каже йому: “Можеш купити сьогодні або почекати до завтра: вирішуй сам, як ліпше зробити. Роби так, як вважатимеш за правильне”. Хлопець на хвилю замислюється й відповідає: “Не вигідно купувати його сьогодні, ліпше прийти завтра й купити дешевше. Можеш мене завтра підкинути сюди?” “Як хочеш”, – відповідає батько, тішачись у душі, що його побоювання не справдилися й син учинив як доросла людина.

* * *

Діялог з матір’ю, як вона сама зізнається, зачепив би зовсім инші струни в душі сина. Та сама подія відбулася б инакше й стала реалізацією сценарію, добре відомого з їхніх взаємних стосунків. Спробуймо це собі уявити…

Мати: “Тобі не вигідно купувати його сьогодні, завтра зможеш витратити менше, фактично витратимо трохи більше часу, але 50 євро – це непогана сума…” Син: “Що тобі до того! То мої гроші й можу з ними робити все, що захочу!” Мати: “За те, що заощадиш, зможеш купити собі гарний футляр… Куплю тобі його!” Син: “Але навіщо ти це купуєш, він жахливий!” Мати: “Ти такий, як завжди! Тобі ніколи нічого не подобається!” Син: “Я ніколи не можу мати того, що мені подобається, кажеш мені, що я вільний, але мушу завжди робити те, що ти мені кажеш… А цей телефон таки куплю собі!”

Син повернувся б додому з новим телефоном, а мати – з черговим розчаруванням. Вона потрактувала його “як дитину”, як особу, яка не здатна зрозуміти, що слід зробити, й не може пережити емоційної втрати (відчуття прикрости, що негайно не отримав омріяної речі) без відповідної компенсації (новий футляр). Мати не ризикнула дати дитині змогу самій прийняти рішення, а намагалася підштовхнути сина до розсудливого вибору, одержавши результат, протилежний до очікуваного. Вона знає, що син схильний до марнотратства, що не завжди може відмовитися від дитячого бажання мати все негайно. Бажала б змінити ці його риси, але при цьому не допомагає йому зрозуміти, що то він сам мусить захотіти змінитися.

Коли відчуваємо, що нас змушують чинити правильно, хоча ми не вирішили діяти так добровільно, це особливо дратує. А для підлітка, який опиняється в такій ситуації, як вищеописана, це стає просто нестерпним.

Попередній пост

Страх перед свободою дитини?

Сказане в попередньому розділі яскраво демонструє нижченаведений приклад. П’ятнадцятирічний хлопець вирішив стати футболістом і занедбав ... Читати далі

Наступний пост

Віддалення від дитини, спричинене відчаєм

Зв’язок між матір’ю та дитиною, який у певному сенсі не регулюється впливом чоловічої виховної настанови, ... Читати далі