У нас була традиція. За місяць, а то й два, до Нового року діти писали листа Діду Морозу, де викладали свої очікування щодо подарунків. Звичайно ж, все це бурхливо обговорювалося, влаштовувалися опитування, фіксувалося, а потім приносилося на затвердження. Приємно, що у своїх листах діти завжди замовляли подарунки і татові з мамою. В одному вони написали: «А мамі подаруй тишу…»
* * *
Вечеряємо. Молодшенька:
– Ви не забули, що в мене через два дні день народження?
– І? ..
– Треба привітати якось мене…
* * *
Молодшенький, повернувшись разом із собачечкою із купання на річці:
– На березі гуляла собака-дівчинка.
– Велика?
– Ні, не більша за мене.
* * *
Старші піддражнюють молодшенького упродовж вечері. Молодшенький після тривалої паузи з дуже серйозним виразом обличчя тихо питає:
– Мам, що порадиш відповісти?
– Краще промовчати.
– Дякую, – і продовжує їсти, як ні в чому не бувало. Старші «пішли під стіл»…
* * *
– А ти почала вже щось читати зі списку із зарубіжної літератури? – запитую в молодшенької.
– «Собаку Баскервілів» у бібліотеці взяла. Уже п’ять розділів прочитала.
– Так у нас же є…
– А бібліотечна виглядає тонше.