Нічні кошмари або перемога над сном

Напевно, немає на світі людини, якій хоч би іноді не снилися страшні сни. Особливо часто це буває в дитинстві. Діти почувають себе беззахисними перед величезним, небезпечним світом, тому в них взагалі більше страхів, ніж у дорослих. З віком багато страхів долаються, а від багатьох (скажімо, від страху війни, смерті, бандитів) люди привчаються якось відгороджуватися. Проте маленьким дітям, поки вони цьому не навчилися, часом доводиться досить тяжко.

Чи треба обговорювати з дітьми їх страшні сни?

Нерідко діти не люблять засинати в темряві (і навіть взагалі засинати), оскільки бояться нічних кошмарів. Іноді вони чесно в цьому зізнаються, а частіше приховують. Особливо хлопчики, які рано розуміють, що боятися соромно. Батьки ж, знаючи, що їх малюкові сняться погані сни, уникають розмов на цю тему, сподіваючись, що так він швидше забуде про неприємне. Проте насправді страх просто заганяється углиб і може розростися до таких розмірів, що в дитини розвинеться на цьому ґрунті справжній невроз. Уникаючи розмов про сни, ви можете досягти результатів, прямо протилежних бажаним. Дитина вирішить, що її сни лякають навіть батьків – настільки вони жахливі. Нічні кошмари взагалі сприймаються маленькими дітьми як щось, абсолютно від них не залежне, а тому грізне і могутнє. У дошкільному і ранньому шкільному віці діти ще не можуть сказати собі уві сні, що вони сплять і усе відбувається не наяву. Не можуть зусиллям волі змусити себе прокинутися. Втім, навіть дорослим це вдається далеко не завжди. Діти ж взагалі повністю знаходяться у владі свого сну, і дорослі, залишаючи малюків наодинці із спогадами про нічні кошмари, прирікають їх на серйозні страждання. Багатьох дітей страшні образи, що колись привиділися уві сні, переслідують довгі роки. А іноді це має досить неприємні наслідки навіть у дорослому житті.

Одній моїй знайомій у дитинстві часто снилося, ніби вона, йдучи взимку по обмерзлому залізничному мосту, зісковзує з нього і падає вниз на рейки. Відтоді минуло багато років, сни ці давно припинилися, але вона досі побоюється їздити електричкою, що суттєво ускладнює їй життя.

Краще не чекати, поки страх дуже міцно засяде в дитячій душі, а обережно витягувати нічні жахи на світло: спонукати малюка розповідати свої сни, малювати їх. При цьому важливо, з одного боку, щиро співпереживати малюкові, але з другого, не зациклюватися на його страху, а постаратися якнайскоріше перевести обговорення в ігрову стихію, викликати в малюка посмішку і сміх. Скажімо, він намалював чудовисько, яке ганялося за ним уві сні по квартирі.

– Страшно?

– Ще б!

Проте маленька дитина за всього бажання не може намалювати картину, що по-справжньому жахає. Вона цього просто не вміє. А раз так, то вам і карти в руки!

  • Помічайте смішні деталі в цих малюнках і звертайте на них увагу сина чи дочки.
  • Придумуйте смішні повороти сюжету в сценках, які можна розіграти на ширмі, зробленій з ковдри.
  • Користуйтеся тим, що в снах зазвичай буває багато абсурдного, і поступово відводьте дитину від точного відтворення поганого сну до благополучнішого варіанту.

Припустимо, уві сні вона не могла втекти від чудовиська і прокинулася, кричачи від жаху, а в малюнку і в сценці лялькового театру нехай натягне волосінь, щоб чудовисько покотилося стрімголов, вищачи, немов різане порося. Уві сні величезна голова, що ходила на тоненьких ніжках і постійно вимагала їжі, здавалася малятку вкрай страшною, а виліплена в мініатюрі з пластиліну, та коли ще жує рваний черевик, вона викликатиме у дівчинки сміх. Включаючись у вигадування щасливих кінцівок свого сну, дитина усвідомлює себе його хазяїном, і нехай не відразу, але позбувається від містичного жаху перед всевладдям нічних кошмарів. Оскільки сни в кожної людини свої, видати єдиний рецепт їх обігравання неможливо. Проте я наведу пару розгорнутих прикладів, щоб вам було ясніше, в якому напрямку рухатися.

Як подружитися з тіткою королевою

П’ятирічний Антоша, що ходив на театральні заняття, які ми вели з І.Я. Медведєвою, боявся якоїсь “тітки королеви”, яка не раз з’являлася йому уві сні. Розповідати про неї хлопчик не міг. Малювати теж спочатку відмовлявся. Тоді мати, за нашою порадою, запропонувала йому: “Давай я намалюю сама, ти тільки мені підказуватимеш, чи правильно я її собі уявляю”. Антоша погодився і мало-помалу втягнувся в цей процес, почав підказувати все більш охоче. Якщо він раптом утруднювався згадати якусь подробицю, мама просила його придумати або пропонувала свій варіант. Природно, “тітка королева” вийшла на малюнку не такою вже і страшною. А якщо зовсім чесно, то мама постаралася зробити її симпатичнішою. Потім Антоші запропонували самому намалювати “тітку королеву”. І не просто, а в палаці. Завдання захопило хлопчика, він із задоволенням малював і розфарбовував трон. Потім у палаці з’явилися зачаровані люди. Страшний, незрозумілий, тривожний сон все більше починав нагадувати чарівну казку. Хлопчикові ставало все цікавіше, а головне, він відчув себе в звичній стихії, де події розвиваються за відомими законами, і добро неодмінно в кінці перемагає зло. Побачивши, що Антоша вже не лише не ціпеніє від жаху при згадці про “тітку королеву”, а із задоволенням фантазує на цю тему, ми запропонували йому ввести в малюнки себе. Антоша погодився не відразу. Страх ще не був зжитий до кінця, і хлопчик досить довго відмовлявся: зізнатися прямо, що він боїться, йому було соромно, тому він твердив, що в нього не вийде намалювати себе як у житті. Але тут, на наше щастя, йому подарували іграшкову шаблю, і Антоша захотів її намалювати.

– От і чудесно! – сказали ми. – Намалюй, як ти замахуєшся цією шаблею на тітку королеву.

Перемкнувши увагу хлопчика на другорядні деталі, ми допомогли йому непомітно здолати психологічний бар’єр. Далі в хід пішли засоби лялькового театру. Треба ж було звільнити зачарованих людей! Звільняв їх, як ви, напевно, здогадалися, сам Антошка, і відбувалося це на саморобній ширмі домашнього лялькового театру. А малюнки, в яких тема “тітки королеви” отримала подальший розвиток, служили як декорації. Гра тривала досить довго, обростаючи все новими забавними подробицями, і поступово грізна “тітка королева” перетворилася на смішну і абсолютно не страшну бабусю, що нагадувала чимось Шапокляк.

Врешті-решт Антоша з нею навіть подружився. У результаті хлопчик, який раніше виснажував вечорами маму, не відпускаючи її від себе ні на хвилину, став спокійно засипати один і більше не скаржився на погані сни.

Про бичка

Другому хлопчикові – назвемо його Сашею – уві сні часто являвся бик. З червоними, налитими кров’ю очима, він ганявся за Сашею і намагався підійняти його на роги. У цього сюжету, на відміну від попереднього, була цілком реальна підоснова. У чотири роки Саша влітку поїхав у село, і там дійсно якесь парнокопитне, чи то бик, чи то корова, нагнав на нього страху. До п’яти з половиною років нічні кошмари стали настільки частими, що довелося звертатися за допомогою до фахівців. Звичайна тактика обігравання переживань не дала позитивних результатів. Саша пачками приносив малюнки, але від цього бик у його уяві лютів ще більше. Тоді було вирішено піти в обхід, причому змінити не лише сюжети, але і техніку виконання. Хлопчик непогано ліпив, і психолог попросила його виліпити з пластиліну цілий скотний двір: овечок, гусей, курей. Коротше, усіх, окрім биків. Сашко із задоволенням виконав завдання і, задоволений похвалою, з радістю взявся за нове.

У нове завдання вже були включені елементи театралізації: Саша під керівництвом психолога придумував історії, що відбувалися з мешканцями скотного двору. Потім, коли герої цих історій запали в душу хлопчикові, настав, можна сказати, ключовий момент: у грі з’явилося теля. Природно, маленьке, безпорадне і тому дуже зворушливе.

Ще через якийсь час, і слово “теля” як би ненавмисно було замінене на слово “бичок”. Дитина злегка напружилася, але їй доручили проілюструвати пантомімою відомий вірш Агнії Барто “Йде бичок, хитається”. Саша перемкнувся на виконання нового цікавого завдання, а заразом відволікся від неприємних думок. Загалом, на той час, як “психокоректувальний” бичок підріс, Саша встиг з ним зріднитися і активно співпереживав усім перипетіям його життя. На додаток хлопчикові купили симпатичного плюшевого бичка, та ще зводили його в ляльковий театр, де діяв “однойменний персонаж”. У результаті позитивні враження настільки затулили негативні, що коли Саша випадково побачив по телевізору мультфільм, де фігурував розлючений бик, це не справило на нього жодного враження. Страхітливі сни більше не повторювалися. Отже обговорювати з дітьми їх страшні сни можна і треба, тільки робити це слід з обережністю, уважно стежачи за реакцією дитини. Пам’ятайте: якщо малюк наполегливо від чогось відмовляється, значить, це викликає в нього якісь труднощі.

У даному випадку, швидше за все труднощі психологічні. Тому йти напролом небезпечно. Проте не менш небезпечно і відступати, пускаючи усе на самоплив у надії “може якось усе саме вийде”. Краще виявити певну винахідливість і залучити дитину в обговорення, перемкнувши її увагу на щось інше.

Автор: Тетяна Шішова