Житійні записульки – Епізод 1

Життя-буття підкидає мені різні ситуації: радісні й сумні, кумедні та серйозні, зворушливі та повчальні.

І все це мої уроки, які я повинна вивчити.

* * *

Нині найсердечнішими залишаються Facebook і Twitter. Один питає: «Про що Ви думаєте?» Другий: «Що сталося?» Від людей такі запитання чуєш усе рідше.

* * *

Ура! Ми спекли перший хліб! I ось дивно-щасливе відчуття охопило всю сім’ю в мить вилучення буханки з форми. Ніби ми самі дрова рубали, воду носили, борошно просівали, тісто місили… А насправді – усе правильно завантажити в хлібопіч і «донт тач» чотири години. Хоча все одно відчуття, що сталося диво, переповнює! І аромат свіжоспеченого хліба ще довго гуляє домом…

* * *

Я тепер точно знаю, чому необхідно захоплювати електростанції!

У нас вчора, у найперспективнішому і найкрасивішому районі Києва, не було світла з 07:00 до 22:30. Плиту запалювали сірниками. Уроки доробляли при свічці. У туалет ходили з ліхтариком. Радіотелефон та дверний дзвінок вперто мовчали.

Товариші революціонери! Насамперед захоплюйте електростанції!

* * *

Це не анекдот. По вулиці йде чоловік, трішки під мухою. У роті – незапалена цигарка.

– У вас закурити теж не буде?

– Не буде.

– Сам бачу. Ну, я просто вражений!.. Ні, я просто захоплений!.. Я пройшов уздовж усього мікрорайону – і ні в кого немає закурити!..

* * *

Ті, кому не все одно, завжди діляться на дві групи: одні залишаються, інші йдуть. Хто з них правий?