В одному маленькому селі, що лежало в Безіменному краю, жила дуже бідна дівчинка, яка звалася Тося. В її будиночку не було навіть дверей, а сама вона ніколи не носила черевиків.
Одного ранку, коли Тося йшла до криниці по воду, зустріла добру чарівницю.
– Добрий день, чарівнице, – ввічливо привіталася Тося.
Вона була доброю, милою й гарною дівчинкою, часто усміхалася.
– Добридень, Тосю, як почуваєшся? Чи ти, як завжди, задоволена?
– Правду кажучи, шановна чарівнице, я задоволена, але…
– Але що?
– Я була б ще більше задоволена, якби могла жити в будиночку, а не в халупці.
– Завжди будь доброю, Тосю, й матимеш маленький будиночок, якого бажаєш.
Наступного ранку Тося прокинулася дуже пізно. Ніколи не спала так добре. А сталося це тому, що її твердий і колючий сінник перетворився на м’який матрац. Коли розплющила очі, їй здалося, що ще бачить сон. Вона лежала в прекрасній кімнаті, на вікнах висіли фіранки. З першого поверху долинав спокусливий запах свіжоспечених солодких булочок.
Тося щипнула себе й з радістю переконалася, ще це не сон. Тепер вона мала пречудовий будиночок. Це був найгарніший будинок у селі.
Побігла до криниці, щоби подякувати чарівниці.
Добра жінка вже чекала там на неї:
– Добрий день, Тосю! Яким тобі тепер видається твоє життя? Чи ти задоволена своїм будиночком?
– О так, чарівнице, я дуже задоволена будиночком, але…
– Але що?
– Я була б ще більше задоволена, якби в мене на подвір’ї було кілька курей, які несли б мені яйця.
– Завжди будь доброю й матимеш кури.
Уявіть собі радість Тосі, коли наступного ранку її збудило голосне кудкудакання цілої зграйки білих, коричневих і жовтих курей, які дзьобали зерно на подвір’ї біля дому.
Втішена дівчинка побігла до криниці.
– Добрий день, чарівнице, навіть не знаю, як тобі дякувати!
– Добридень, Тосю. Чи тепер ти задоволена?
– Дуже, тільки…
– Тільки що?
– Мені здається, що було б ще ліпше, якби в хліві я мала корову, яка щодня вранці давала б мені молоко …
– Завжди будь доброю, Тосю, і я подарую тобі й корову.
Наступного дня вранці Тосю збудив дивний галас. То голосно мукала біло-коричнева корова, щоби її видоїти.
Тося гладила її й помітила, що корова у своїх біло-коричневих шатах виглядає гарніше від неї. Адже дівчина мала лише одну полатану сукню. Тож трохи зажурена знову подалася до чарівниці.
Королева села
Добра чарівниця зустріла її з усмішкою:
– Добридень, Тосю, чи життя тепер усміхається тобі?
– Так… Мушу тобі щиро подякувати, але…
– Але що?
– Мені здається, що я була б ще щасливішою, якби мала якусь гарну сукню…
– Завжди будь доброю, Тосю, й матимеш нову сукню…
Наступного дня, розплющивши очі, Тося знайшла біля ліжка чудову червону сукню, гарні черевички, намисто й сережки. На певний час оніміла від побаченого. Того ранку вона довго вдягалася перед дзеркалом і вперше у своєму житті забула помолитися.
Прямуючи того дня до криниці, не поспішала. Йшла повільно, хизуючись своєю сукнею й побрязкуючи коштовностями. Інші дівчата дивилися на неї з подивом і заздрістю. Кумоньки, бачачи, як вона йде, задерши голову, казали:
– Гляньте лише! Тося стала королевою села!
А Тося, чуючи це, гордо й пихато дивилася навколо.
Біля криниці на неї, як зазвичай, чекала чарівниця:
– Добридень, Тосю! Чи тепер ти задоволена?
Тося глянула на чарівницю трохи нетерпляче й з великою погордою.
– Я більше не називаюся Тося. Тепер мене звати “королева села”. І я хотіла б…
Чарівниця глянула на неї суворо:
– Речі, які я тобі дала, змінили твоє серце, моя донечко. Ти стала пихатою. Тому втратиш усе: будинок, курей, корову, сукню. До побачення, королево села.
І добра чарівниця зникла назавжди. Тося, натомість, стояла біля криниці така ж бідна, як і колись.
– Так мені й треба, – подумала дівчина. – Хто знає, куди привели б мене марнославство й пихатість, які вдерлися до мого серця.
***
Найбільшою помилкою під час виховання є те, що ми недостатньо акцентуємо на цінності життя й справжній його меті. Адже ми не живемо для того, щоби нагромадити якнайбільшу кількість речей. Потрібна велика делікатність і багато зусиль, щоби діти навчилися бачити й розуміти вищі цінності, одночасно не применшуючи важливості матеріальних благ, а сприймаючи їх як “засоби”. Гроші й речі – це добрі слуги, але погані пани.
Постійне бажання володіти ще й ще чимось може спричинити пиху. Саме про це йдеться в цьому оповіданні. Тося не прагне поганих речей. Володіти тим, що потрібне для життя, цілком слушно й добре. Чарівниця не засуджує бажань дівчинки. Але Тося змінюється, вона забуває про молитви, стає пихатою, вже не може контролювати власних прагнень. То не вона володіє речами, а речі володіють нею. “Куди це мене завело б?” – запитує себе Тося наприкінці. Поганий вплив грошей і багатства, власне, полягає в тому, що вони зумовлюють неспокій і жадобу, які змушують людей забути про те, що є важливіші цінності й чесноти.