Р0зділ сьомий, в якому Аля вперше чує про Першого Недорадника

Доки Аля розглядала товстуна, Недоладько привітно потиснув йому руку.

– Здоров був, Недоштаньку! – посміхаючись, говорив він. – Ну, що тут у вас нового?

– У нас завжди все по-старому! – знехотя буркнув товстун.

– Зате поглянь, яку новину привів я! – і Недоладько обернувся до Алі.

Та Недоштанько вже обдивився дівчинку, тому навіть не ворухнувся, лише знову буркнув:

– Дівчисько як дівчисько.

– Е, не кажи! – і Недоладько змовницьки підморгнув Алі, мовби кажучи: «От зараз ми його здивуємо!» – Дивись уважно, старий буркотуне. Адже це – справжня жива дівчинка!

Тепер Недоштанько таки здивувався. Він навіть обійшов довкола Алі, щоб краще її роздивитися.

– А як вона сюди потрапила? – ошелешено спитав він.

– Саме цього ні я, ні вона не знаємо, – здвигнув плечима Недоладько. – Зараз головне інше – вона хоче звідси вибратися.

– Ну, хто втрапляє сюди, той звідси вже не вибирається, – спохмурнівши, повторив гладун Недоладькові слова і повернувся до Алі:

– Вибирай собі кімнату й живи, – кивнув він на недотель. – Можу запропонувати цілком пристойне помешкання. Щойно звільнилася непогана кімната, їй бракує дрібнички – дверей.

– Дрібнички?! – вперше розтулила рота Аля. – А як же ж там живуть без дверей?

– Пхе! Велика біда – без дверей! А як тобі подобаються кімнати без ліжка, без опалення, без водогону і стелі, або кімнати без стін?

Недоштанько подумав і додав:

– Зачекай, оце тобі, мабуть, підійде! Є кімната без телефону!

– А хіба тут є кімнати з телефонами? – здивувалася Аля.

– Ні, нема.

– А взагалі в Недограді є хоч один телефон?

– Ні, нема.

– То чому ж тоді мені кімната саме без телефону?!

– Та саме тому, що його в ній нема!

«Якась нісенітниця!» – подумала Аля і спитала:

– А кімната, в якій би все було, є?

– Ні, нема! – гарикнув Недоштанько.– Не забувай, де ти перебуваєш! Їй пропонують одну з найкращих кімнат, а вона ще й носом крутить! Бери, поки не пізно, й живи!

– Але я не хочу тут жити! Я хочу додому! Мені у вас не подобається!

– Хе, відкрила Америку! Нам усім тут не подобається! – роздратовано буркнув Недоштанько. – А раз ти сюди втрапила, отже, тобі теж чогось не вистачає, і ти мусиш тут жити!

– А от і вистачає! Я не хочу й не буду тут жити! – розсердилася Аля і навіть тупнула ногою.

– А куди ж ти подінешся? – ущипливо спитав товстун.

– Ну-ну, не треба сваритися! – втрутився Недоладько. – Я саме збирався тобі пояснити. Вона хоче йти до Недороля Десятого. Га? Що ти на це скажеш?

– Скажу, що на це треба наплювати й забути.

– Це ж чому?

– Бо якщо навіть їй і пощастить дістатися до замку, там її неодмінно схопить Перший Недорадник і – гоп! – її розпатланої голови наче й не було! Ось чому!

– А хто він такий – Перший Недорадник? – спитала Аля.

– Про це ти дізнаєшся відразу, щойно ступиш ногою до замку! – єхидно мовив Недоштанько. Він пішов до будинку і так хряснув за собою дверима, що вони самі ще кілька разів відчинилися і зачинилися.