Р0зділ дев’ятий, в якому Недопопелюшка ризикує життям

Аля розповіла Недопопелюшці, як опинилася в Недоладії.

– Але я не хочу лишатися тут. Я хочу додому. Тільки не знаю, як звідси вибратись. Проведи мене, будь ласка, до Недороля Десятого. Може, він допоможе мені, – попросила дівчинка.

Недопопелюшка перестала усміхатися.

– Давай спробуємо, – задумливо мовила вона. – Однак не вірю, що наш Недороль зможе тобі чимось помогти.

І, вирішивши остаточно, струснула головою:

– Я проведу тебе до нього, хай навіть мене спіймає Перший Недорадник!

– А що буде, як він тебе спіймає?

– Він накаже відрубати мені голову!

– Ой! – вжахнулася Аля.

Та Недопопелюшка дзвінко розсміялася.

– Не бійся, ми втечемо! – заспокоїла вона дівчинку.

– Тоді я пішов, – підвівся Недоладько. – Але хочу тебе попрохати, – звернувся він до Алі, – якщо дізнаєшся, як можна вибратися звідси, пообіцяй, що розкажеш і мені.

– Обіцяю! – сказала Аля.

Аля з Недопопелюшкою довго пробиралися темними галереями, переходами, вузькими й широкими сходами старого замку.

– Тут! – нарешті прошепотіла Недопопелюшка і показала на двері.

Аля тихесенько підступилася ближче і зазирнула в щілинку. До кімнати заглядав ріжок місяця, що освітлював широченне королівське ліжко, яке займало всю середину кімнати. З усіх боків ліжко оточувала важка запона, що опускалася з-під самої стелі. Через високі стрільчасті вікна виднілися мерехтливі зірки на чорному небі.

Аля рушила до кімнати, проте Недопопелюшка схопила її за руку.

– Зачекай! А ти знаєш, як звертатися до Недороля?

– Здається, треба казати «ваша величносте»? – невпевнено мовила Аля. Принаймні так зверталися до королів у казках, які вона читала.

– Ваша величносте – це до справжнього короля! А до нашого – «ваша недоречносте»!

– А хіба він не справжній? – здивувалася дівчинка.

– А! – зневажливо відмахнулася Недопопелюшка. – Не король, а одна назва! Сама побачиш. Ну, ні пуху тобі, ні пера! – і вона зачинила за Алею двері.

Дівчинка навшпиньки наблизилася до королівського ліжка й почала обходити його збоку. Їй здалося, що вона чує тиху музику.

Раптом перед нею впала тоненька смужка світла, що вибивалася з щілини в запоні. Аля зазирнула в щілину, і перед її очима постала кумедна картина.