Алю так вразила поява недомальованого нею чоловічка, що вона геть забула, де знаходиться.
Але тут Недороль прошепотів їй у саме вухо:
– Не гай часу, він зараз вийде з Тронної Зали!
Аля поквапилася до дверцят у кінці галереї і щасливо вибралася з замку. Старанно замкнула за собою хвіртку, а ключик поклала в кишеню, в якій вже була схована стрічка від її другої кіски. Аля згадала, що за всіма цими клопотами й досі її не заплела. Та зараз теж було ніколи.
Вона побігла до недотелю.
– Ну що? – зустрів її в дверях Недоладько.
– Нічого, – засмучено проказала Аля. – Недороль теж не знає дороги. Але не треба впадати у відчай. Я дізналася, хто її може знати!
– А хто? – в один голос запитали Недоладько з Недоштаньком, що саме вигулькнув з-за рогу.
– Недочеревик!
– Ха! Дізналася! – зневажливо пирхнув Недоштанько. – Задля цього не варто було пхатися до замку!
Аля здивовано подивилася на Недоладька.
– Недочеревик ніколи нікому нізащо не покаже цю дорогу, – пояснив він.
– Треба його змусити! – вигукнула дівчинка.
– Ет, не мели дурниць! – знову пирхнув Недоштанько. – Як же ти його змусиш?! Та він одним словом зітре тебе на порошок!
– Нічого, нічого, щось придумаємо! – заспокоїв його Недоладько. – Треба тільки дізнатися, де він живе.
– Здається, я знаю, – буркнув Недоштанько. – На пустирі за містом біля смітника стоїть маленький будиночок без вікон і дверей. Якось я викидав там сміття, і бачу – у будиночку відчинилися двері. Де вони взялися, я не знаю. Можу заприсягтися, що ще хвилину тому їх не було. А з дверей Недочеревик виходить…
Недоштанько перейшов на шепіт:
– Я одразу його впізнав, хоч раніше ніколи не бачив! Бо тільки він носить червоний ковпак. Крім того, на лівій нозі в нього не було черевика…
«На лівій нозі в нього не було черевика, – подумки повторила Аля, – а коли він сидів на люстрі, черевики в нього були на обох ногах! Що б це означало?»
– Тоді спробуємо пробратися в той будиночок, – сказала Аля.
– Як же ти туди проберешся, коли в ньому немає ні вікон, ні дверей?
– Але ж Недочеревик якось туди заходить? Отже, зайду і я.
– Тоді я піду з тобою, – сказав Недоладько. – Бо сама ти там пропадеш! Хоч Алі й було дуже страшно, проте вона розуміла, що вдвох з Недоладьком їй буде ще важче здійснити задумане.
– Ні, ні, ти такий великий! Тобі нелегко буде сховатися. А мене якщо хтось і помітить, то просто не зверне уваги.