Аля з Недоладьком знову подалися до королівського замку. Двері їм відчинила заплакана Недопопелюшка.
– Що сталося? – стурбувалася Аля.
– Перший Недорадник наказав відрубати голову Головному Недокухарю нібито за те, що королю на обід він подав занадто круті яйця. Але ж це неправда, яйця були недоварені, рідкі, я сама перевіряла, – схлипуючи, розповідала Недопопелюшка. – Недокухар був такий добрий! Він завжди пригощав мене ласощами з королівського столу! – і Недопопелюшка залилася слізьми.
– Цить, не плач! – заспокоїв її Недоладько. – Скоро цьому настане кінець.
Недопопелюшка кулачком витерла мокрі щоки і з надією глянула на свого приятеля. А Недоладько швиденько розповів їй останні новини і спитав:
– Може, ти знаєш, де живе годинникар?
– Звісно, знаю! Адже я щодня ношу йому обід! Я знаю до нього найкоротшу дорогу! Ходімо!
Недоладька вони залишили на кухні.
– Якщо нагрянуть гвардійці, скажеш, що ти новий Головний Недокухар, – наказала Аля.
Недопопелюшка вела Алю незліченними залами старого замку. Вони дуже поспішали. І все ж перед одними дверима їм довелося зупинитися. В кімнаті, через яку треба було переходити, хтось був. Вони навшпиньки підкралися до дверей і побачили Першого Недорадника. Він стояв біля високої шафи, складав у неї сувої королівських наказів і наспівував пісеньку:
- Порожня голова – не диво,
- бо й з нею можна жить щасливо.
- Думки до неї не приходять
- і мрії з розуму не зводять.
- На плечах дуже легко
- щодня її носить.
- А головне – вона ніколи
- ні від чого не болить!
- Ні від горя, ні від радості,
- ні від щастя, ні від заздрості
- Ні від співчуття,
- ні від каяття,
- ні взагалі від цього
- складного, клопітного,
- від цього неспокійного життя!
Тут Недорадник повернув голову, і Аля з жахом побачила, що забороло в шоломі підняте, а з шолома визирає обличчя. Точнісінько таке, яке вона стерла на своєму малюнку гумкою, – хиже і зле.
Аля схопила Недопопелюшку за руку і схвильовано прошепотіла:
– Дивись, дивись, у нього те обличчя, яке я стерла Гумкою!
– Яке обличчя? – здивувалася Недопопелюшка.
– Там, у шоломі!
– Та шолом же порожній! У ньому нічого немає!
«Виходить, Недопопелюшка не бачить його обличчя! – зрозуміла Аля. – І ніхто не бачить! Тільки я!»
У Алі по спині забігали мурашки – чи то від страху, чи від морозива. Не треба було стільки його їсти! Мабуть, починався нежить, бо дівчинка так голосно чхнула, що в порожній залі аж загуло.
Недорадник підстрибнув аж до дверей, рвучко відчинив їх і схопив Алю за руку.