Розділ 42: В ЯКОМУ НАРЕШТІ ВСТАНОВЛЮЄТЬСЯ ІСТИНА

Мадам Бухенбах гнівалася, як сто чортів! Що за свинство! Іван Сила домовився про головний бій, не порадившись із нею.

– Мій коханий ведмедику! – лащилася вона, хоча в її очах спалахували іскри. – Я стільки для вас зробила, а ви дієте за моєю спиною. Це як мінімум непорядно.

Іван скипів (киплять не тільки чайники, а й великі люди.)

– Пані Аделіє, нарешті я зрозумів, які гроші ви заробляєте на мені! Скільки ви отримали за бій у Німеччині? А за поєдинок з Джебсоном? А в Іспанії?..

Мадам Бухенбах кинулася до рятівного шампанського. Тремтячою рукою вона налила повний келих.

– Якщо ти хочеш, аби наш цирк збанкрутував, то можеш робити усе, що завгодно, – мовила приречено вона.

– Гаразд, – задумався Іван. – Враховуючи, що ви оплатили моє лікування, третина виграшу – ваша. Якщо програю – не отримаєте ні шеляга.

Мадам мовчки перехилила келих.

Поєдинок за звання найдужчої людини світу викликав неймовірний ажіотаж.

У розкішному спортивному палаці набилася купа кореспондентів. Особливо багато їх було з Японії. Там не мали жодного сумніву, що Пацака Мацурі стане світовим чемпіоном. Зрештою, японці тому й оплачували поєдинок.

Іван, як завжди, зранку добре попоїв, зробив силову гімнастику, погрався з мавпочкою, послухав поради Міхи, попригортав до грудей Мілку (два підходи по двадцять разів) і вирушив на ринг.

За великим рахунком він нічого не втрачав: отримає або сто п’ятдесят тисяч, або п’ятдесят. На відміну від Пацаки Мацурі, якому головне було звання переможця, слава Івана не цікавила. Тому верховинець хвилювався набагато менше за суперника. А часто саме це має вирішальне значення.

Чорна гора справді виявився горою, у півтора рази більшою за Івана. Тільки горою м’яса. М’язами це було назвати важко, адже вони практично не мали форми. За японськими правилами перемагав той, хто виштовхає суперника за коло.

Суддя дав сигнал, і Пацака Мацурі з розгону втелющився в Івана. Але очікуваного японцем ефекту не сталося. Сила міцно стояв на ногах, натомість Чорна гора відпружинив назад. Іван спробував схопити суперника в свої лещата, але той був чимось намащений і весь час вислизав.

Поєдинок затягувався. Обидва борці вже дихали, як бугаї. Зал поділився навпіл. Одні кричали: «Джон Сила!», інші ревли: «Мацурі! Мацурі!».

Але суперники вже порядно втомилися. Їхні велетенські від фізичного напруження очі аж виблискували, а з волячих потилиць градом котився піт. Сили були приблизно рівні.

І тут Пацака Мацурі наважився на вирішальну атаку. Він знову з розгону вдарив усією масою Івана.

Але парубійко в останню мить встиг трохи відхилитися, тож Макурі, ковзнувши тілом по Іванові, вилетів за коло. Та ще й так, що повалив трьох фотокореспондентів і представника відомого благодійного фонду.

Японці схопилися за голови. (Добре, що не за самурайські мечі, що їх кожен порядний японець мусить тримати при собі).

Чорну гору довго не могли підняти на ноги, бо він добряче-таки потовкся об лаву.

Зате Іван відразу опинився у вируючому людському морі, яке простягало до нього сотні рук. Але він шукав поглядом Мілку. Вона стояла позаду всіх у чудовому солом’яному капелюшку, прикрашеному квіточками, і плакала.

«Маленька моя!», – зітхнув Іван і почав роздавати автографи.

Що тут скажеш? Любов творить дива. Чи не тому наш герой переміг, що поруч билося сповнене найпалкішого почуття закохане ніжне серденько? Хтозна…