Дві брили льоду

Казки Бруно Ферреро

Жили собі колись дві брили льоду. Вони з’явилися під час довгої зими й дивилися одна на одну з демонстративною байдужістю. Зрозуміло, що їхні стосунки були доволі прохолодними: зводилися до “доброго дня”, іноді “доброго вечора” та й усе. Вони не могли, як то кажуть, “розтопити льоду” у своїх взаєминах. Були сірими й сумними.

Кожна з них думала про іншу:

– Могла б підійти до мене й розпочати розмову!

Але брили льоду не можуть ходити. Проте кожна з них думала:

– Якщо вона ступить крок до мене, я зроблю те саме.

Та нічого не діялося, й брили щораз більше замикалася в собі. Через кілька місяців у полудень, коли сонце вже нагріло повітря, одна з брил помітила, що почала топитися й текти прозорим струмочком води. Тепер вона почувалася якось по-іншому, вже не була тією холодною брилою льоду. Те саме сталося й з іншою брилою.

Щодня з-під брил витікали два струмки. Трохи далі вони з’єднувалися й перетворювалися на чисте озерце, у якому відбивалося небо.

Дві брили ще відчували свій холод, але й свою крихкість, добру волю й непевність.

Вони зрозуміли, що є однаковими й насправді потребують одна одної. Прийшли діти, й по воді озерця попливли човники. Вітер штовхав човники, а діти щасливо сміялися. До цього їхнього щастя долучилися й дві брили льоду, які віднайшли своє серце.

* * *

Той, хто прагне миру, повинен бути відкритим для інших людей і мати переконання, що вони схожі на нього. Потрібно “розтопити” егоїзм і упередження.

Попередній пост

Рахунок

Казки Бруно Ферреро Одного вечора, коли мати готувала вечерю, одинадцятирічний син увійшов до кухні, тримаючи ... Читати далі

Наступний пост

Дерево-буркотун

Казки Бруно Ферреро Це Дерево не було красенем. Мало шершавий стовбур, криві гілки й родило ... Читати далі