Вступ

Про дитячі капризи

До появи на світ другої дитини я була впевнена, що дитячі капризи – явище абсолютно природне і нормальне. Що інакше просто не буває. Це начебто підтверджував і мій власний дитячий досвід, і спостереження за іншими дітьми.

Але поступово я приходила до висновку, що в драмі під назвою «Дитячий каприз» провідна роль належить зовсім не дитині. Вона тільки здається тут головним героєм, який маніпулює іншими членами сім’ї, періодично ставлячи їх у безвихідь своїм натиском і непередбачуваністю. У реальності головний діючий персонаж – це дорослий (передусім мама). І від нього залежить не лише вихід зі скрутної ситуації, але і відповідь на вкрай важливе питання «бути чи не бути дитячому капризу»? Хоча дитина – теж не безвільна маріонетка в руках дорослого ляльковода. У кожного малюка свої особливості психіки, свій темперамент і характер. Є діти дратівливіші, істеричні, більш урівноважені.

Але спершу необхідно уточнити, що ж все-таки дитячий каприз. У літературі з психології і виховання даються дещо різні визначення, проте особливих розбіжностей на цю тему, по-моєму, не спостерігається. У тлумачному словнику вказується, що в перекладі з французької, це «упертість, завзятість, чудасія, вередливість, примха». Сучасні визначення більше наукоподібні, але суть не міняється. Під капризом розуміють необґрунтований опір порадам і вимогам оточення, прагнення щоб то не було наполягти на своєму, яке супроводжується сплеском негативних емоцій, плачем і збудженням, що часом набуває форми істерики. Маленька дитина може при цьому впасти на підлогу, стукаючи по ній руками і ногами, або кинутися з кулаками на «кривдника». Зазвичай капризи проявляються в стосунках з близькими, хоча зараз, у зв’язку з вираженим ростом вседозволеності і неминуче супутньої їй некерованості, багато дітей не церемонитимуться і з «далекими». Нерідкі випадки капризів з педагогами, особливо з репетиторами. «А ми Вам гроші платимо!» – може заявити дитина, наївно вважаючи, що це надає право поводитися як їй заманеться. І навіть абсолютно стороннім людям іноді влаштовує істерику, вимагаючи поступитися їй місцем в громадському транспорті чи забороняючи лікарю, психологу, знайомій, яка зустрілася на вулиці, розмовляти з мамою. («Це МОЯ мама»!)