Один на один ще нічого, а в присутності третього – караул!

Про дитячі капризи

Капризи демонстративної дитини нерідко посилюються в присутності третьої особи: тата, бабусі, гостів. Навіть коротка телефонна розмова не проходить спокійно. Дитині обов’язково знадобиться щось таке, чого вона сама не може дістати. Вона капризуватиме і теребитиме маму, змушуючи її перервати бесіду. Особливо яскраво така поведінка проявляється в дошкільників.

З татом капризуха може поводитися владно. Не даючи батькові перевзутися і повечеряти, вимагатиме, щоб тато з ним грав. І якщо мати, натомившись за день, підтримує такі вимоги і докоряє батькові, що він мало займається дитиною, вечірній час перетворюється на суцільне нервування.

З бабусею, залежно від того, що вона дозволяє, поводження капризухи буває, мабуть, різноманітнішим: від відвертого хамства («Навіщо прийшла? Йди!») до грубих лестощів з відкиданням мами і скаргами на своє важке життя.

Щоб покласти край подібним витівкам, знову ж таки необхідно замислитися, чого домагається і на що розраховує капризуха. Домагається він, це вже зрозуміло, підвищеної уваги. А от на тому, на що він розраховує, має сенс зупинитися детальніше. Розрахунок теж досить простий: на потурання цих самих «третіх осіб» і на безкарність.

Пам’ятаю, один дуже недурний шестирічний хлопчик примушував свою шістнадцятирічну сестру годинами читати йому книжки. А коли та, втомившись, казала: «Вистачить!», з риданнями кидався її бити. Причому, ця історія повторювалася практично щодня упродовж кількох років! Передбачаючи моє німе питання, мама поспішила пояснити, що сестра сама винна, занадто вже вона м’яка, не може йому відмовити. Коли ж я запитала, чому ніхто з інших родичів не припинить це неподобство, вона розгублено знизала плечима: «Ми б і ради, але як? Бабуся вважає, що не можна йому не читати, бо тоді взагалі відохотимо. У діда голова болить, і він готовий на все, аби не було крику. Тато багато працює, ми його майже не бачимо. А при мені Сєва поводиться непогано. Знає, що отримає ляпанець, якщо він у моїй присутності влаштує такий концерт».

– Але чому Ви не покараєте його, повернувшись з роботи? Раз він боїться від Вас отримати, значить, покарання подіє, причому досить швидко. А то він знущається з сестри, користуючись її м’якістю, і упевнений, що за це йому нічого не буде!

– А що, можна застосувати відстрочене покарання? – зраділа мама. – По-вашому, він зрозуміє, за яку провинність йому влетіло?

Неначе йшлося про цуценя, якого дійсно, якщо вже тикати носом у калюжу, то відразу після скоєного. А Сєві, між тим, через півроку належало відправитися до школи. І урок, викладений мамою після нашої бесіди, він засвоїв, як і очікувалося, негайно.

(Між іншим, питання щодо допустимості відстроченого покарання стосовно вередливих і свавільних дітей середнього і старшого дошкільного віку останніми роками задають нерідко. З чого напрошується висновок, що по цьому пункту в педагогіці виникло різнодумство. Хоча мамина загроза «розповісти все татові» ще нещодавно була класичною і з успіхом застосовувалася вже років з 3-х, а то і раніше, залежно від розумового розвитку дитини).

Отже навіть коли «треті особи» потурають дитині, остаточний підсумок все одно залежить від вас. Якщо її розрахунки на безкарність не виправдаються і навпаки, якщо правильна поведінка буде позитивно підкріплена (ласкою, похвалою, вираженням вдячності і тому подібне), то капризи припиняться. І «публіку» така дитина вражатиме проявом своїх хороших якостей. Проявом, можливо, дещо утрируваним, адже їй все одно хочеться себе показати. Але до цього на цьому етапі краще не чіплятися. Нехай спершу звикне поводитися добре і отримувати радість від своєї зговірливості, а не тішити самолюбність капризами, упертістю і маніпуляціями.