У будиночку на березі ріки жила матуся з двома донечками.
Лише одна дівчинка була донькою, а друга доводилася їй далекою родичкою, що залишилася сиротою, яку не надто охоче прийняли до цього дому.
Насправді названа мати зовсім не любила її. І це незважаючи на те, що ця дівчинка мала прекрасне ім’я Лауретта, була вродливою та милою, а справжня донька – нечемною й неввічливою. Мати любила й шкодувала саме грубіянку, натомість усю важку роботу доручала Лауретті.
На один з днів було заплановано велике прання. Хто мав це зробити? Звичайно ж, працелюбна й слухняна Лауретта. Дівчинка взяла кошик з білизною й мило та пішла до ріки.
Стала навколішки на порослому травою березі й почала прати. Вода була дуже холодною. Руки дівчинки стали червоними, закоцюбли, й мило повсякчас вислизало з них. Урешті впало у воду, і його підхопила течія.
Дім повний котів
“Напевне, мати дуже розгнівається, якщо я не знайду мила”, – подумала бідолашна Лауретта й швиденько підвелася на ноги.
Побігла вздовж ріки, намагаючись витягнути мило з води. Раптом послизнулася й упала. Почала котитися схилом пагорба, аж поки не зупинилася на м’якенькому лузі, зовсім не поранившись.
“Мені пощастило! – подумала. – Адже все це могло закінчитися набагато гірше”.
Підвела голову й побачила дивний будинок:
у ньому було повно котів, але таких, яких дівчинка ніколи не бачила. Всі вони були чудово одягнуті. Один був у цьому домі дворецьким, інший – садівником…
– Піду й запитаю в них, де я і якою дорогою можу повернутися додому, – вирішила дівчинка. У цю мить вона помітила, що один з котів сіткою виловлює з води її мило.
– Добрий день, пане коте, – привіталася вона з ним, – чи не могли б Ви повернути мені моє мило й сказати, якою дорогою можна повернутися додому?
– Дівчинко, – відповів кіт, – тут усе належить Коту-Пану, тож якщо ти хочеш забрати своє мило, мусиш запитати в нього дозволу.
Лауретта постукала в двері будинку, добре витерла черевички об хідничок, що лежав перед порогом, ввічливо привіталася з дворецьким, який їй відчинив,
і почала чекати, поки він повідомить Кота-Пана про її візит. Побачивши, що багато котів працювали, прибираючи в будинку за допомогою мітел і ганчірок, котрі були більші за них, вирішила їм допомогти. Потім, оскільки власник дому ще не з’явився, допомогла й іншим котам, які застеляли ліжка. Вона водночас співала пісеньку, яка дуже сподобалася котам.
Врешті Кіт-Пан прийняв її. То був гарний кіт із суворим поглядом. Дівчинка низько вклонилася йому, наче королеві.
– Ось твоє мило, принцесо! – сказав Кіт-Пан.
Лауретта трохи зашарілася, почувши, як кіт звернувся до неї, й уже хотіла заперечити йому, але Кіт-Пан продовжив:
– Оскільки ти була дуже добра до моїх котів, можеш вибрати собі в тій шафі сукню.
Лауретта заглянула в шафу й побачила там чудові сукні, але подумала, що їй, як бідній дівчинці, потрібне щось практичніше. Тож взяла собі скромну бавовняну сукню.
– Прощавай, – сказав до неї Кіт-Пан, – нехай відтепер із кожним словом, яке промовиш, з твоїх уст сиплються перли й діаманти!
Один з котів відпровадив дівчинку додому. Вона була дуже щаслива, адже отримала подарунок і знайшла мило, тож одразу розповіла про все мамі й сестрі. Коли говорила, з її уст блискучим потоком сипалися перли й діаманти.
– Я теж! Я також хочу подарунків! – почала кричати її сестра, яка була дуже заздрісна. Довго не думаючи, побігла до ріки, кинула у воду мило й скотилася схилом пагорба додолу. Невдовзі вона теж опинилася перед будинком Кота-Пана.
Побачивши дім і бажаючи якнайшвидше зустрітися з його господарем, копняками проклала собі дорогу, йдучи між котами, штовхнула дворецького й вирвала мило з рук садівника, який його виловив з води. Чекаючи, коли її прийме Кіт-Пан, пирхала й сопіла, наче ковальський міх.
Потім розгнівалася на котів, які прибирали, бо через них мусила дихати пилом. Зрештою, вони самі посприяли тому, щоб Кіт-Пан якнайшвидше прийняв її, бо більше не могли терпіти її неввічливої поведінки. Її відвели до Кота-Пана.
– Вітаю тебе, бідолашна дівчинко, – привітався з нею кіт.
Почувши таке звертання, дівчинка пирхнула сміхом, але відразу ж узяла себе в руки.
– Своє мило ти вже забрала, – продовжив кіт. – Тож тепер можеш іти додому!
– А сукня? – верескнула погано вихована дівчинка. – Моїй сестрі ти подарував сукню!
– Ну що ж, ти теж можеш вибрати собі сукню, – посміхнувся кіт, блиснувши очима.
Дівчинка, звичайно ж, узяла найгарнішу й міцно тримала її, боячись, щоб у неї ніхто не відібрав такого скарбу.
Вже хотіла втекти, навіть не попрощавшись, аж раптом почула слова Кота-Пана.
– Оскільки ти дуже грубо поводилася з моїми котами, то за кожним твоїм словом у тебе з вуст вистрибуватимуть жаби й миші!
Кіт-дворецький провів дівчинку додому, але тримався від неї на певній відстані.
Минув час. Добра сестра вийшла заміж за принца,
а погана продовжувала разом з кожним своїм словом випльовувати з рота жаб і мишей. Ніхто не хотів бути поруч з нею, тож, щоб заробити собі на життя, вона змушена була працювати в цирку, де показувала різні номери з жабами й мишами.
* * *
Добре виховання приносить користь. Ввічливість – це чеснота. Вона становить основу взаємної поваги, з якою люди повинні ставитися одне до одного.