Історія маленького промінчика Сонця

Казки Бруно Ферреро

Жила колись дівчинка на ім’я Ельза. У неї була дуже стара бабуся з сивим волоссям і зморшкуватим обличчям. Тато Ельзи мав великий будинок на пагорбі.

Щодня сонячні промені проникали в дім крізь південні вікна й осяювали все прекрасним світлом. Бабуся Ельзи мешкала в північній частині дому, й сонячне проміння ніколи не потрапляло туди.

Одного дня Ельза сказала батькові:

– Чому сонце ніколи не потрапляє до бабусиної кімнати? Вона дуже тішилася б сонцю.

– Сонячні промені не можуть потрапити в північні вікна, – відповів тато.

– То повернімо будинок, татку!

– Він надто великий, аби таке зробити, – відповів батько.

– То бабуся ніколи не побачить сонячного проміння у своїй кімнаті? – запитала Ельза.

– На жаль, ні, моя донечко, хіба що ти принесеш бабусі один промінчик.

Відтоді Ельза почала думати про те, як принести бабусі сонячний промінчик.

Коли дівчинка бавилася на галявині, то бачила траву й квіти, які повертали свої голівки до сонця. Птахи весело співали, перелітаючи з дерева на дерево.

Здавалося, що все промовляє:

– Люблю сонце, люблю тепле й променисте сонце!

– Бабуся теж його любить, – думала Ельза. – Я маю принести їй трохи сонця!

Одного ранку, гуляючи, вона відчула, як тепле сонячне проміння пестить її волосся.

Ельза сіла й побачила на собі промені.

– Покладу їх у подолок сукні, – подумала, – й віднесу до бабусі. Вона встала й побігла додому. – Поглянь, бабусю, я принесла тобі сонячні промінчики!

Відкрила подолок, але в ньому не було жодного променя.

– Втекли крізь твої очі, моя люба, – сказала бабуся.

– Ось вони виблискують у твоєму волоссі. Мені не потрібне сонце, коли ти зі мною!

Ельза не знала, як сонячні промені могли втекти крізь її очі, але була задоволена, що бабуся почувалася щасливою.

Щоранку Ельза бавилася в саду. А потім бігла до бабусиної кімнати, щоб принести їй трохи сонячного проміння, яке несла у своїх очах і волоссі.

* * *

Маленька Ельза дізнається, що справжнім променем сонця для бабусі є онука. Багато осіб намагаються “замінити себе” речами. Менш або більш цінні подарунки чи проживання в готелях і пансіонатах не замінять присутності живої особи. Старші люди передусім потребують товариства тих осіб, яких вони любили протягом усього життя та яких продовжують любити.

Попередній пост

Магічна монета

Казки Бруно Ферреро Молодий Славко, набігавшись у лісі зі своїм вірним псом Шпіком, повернувся додому. ... Читати далі

Наступний пост

Принц Карліто

Казки Бруно Ферреро Карліто був кроликом, який жив у лісі, над берегом маленького яру. Він ... Читати далі