Навчання і мови любові

П’ять мов любови до дітей

Батьки є першими і найважливішими вчителями. Тепер дослідники погоджуються з тим, що базові здібності до навчання в дитини закладаються у віці до шести років. Доктор Бертон Байт, засновник і директор Гарвардського центру з дошкільних досліджень, пише: «Виявляється, що найважливіший навчальний досвід, здобутий упродовж перших трьох років життя, визначає, чи особа розвине свій потенціал». Соціологи і спеціалісти з освітньої сфери, переконані, що таке стимулювання упродовж перших років розвиває здібності до навчання, підготували програми, призначенням яких є допомогти дітям дошкільного віку, які мали певні перепони в перші роки життя. Ці програми пропонують більше стимулів, щоб компенсувати обмеження, з якими ці діти зіткнулися у своєму оточенні й удома.

Так, саме батьки є першими вчителями. Й однією із цілей навчання є дисципліна. Дисципліна у властивому значенні слова, керована любов’ю, також може сприяти навчанню. У 9-му розділі ми розглядали дисципліну як шлях до зрілості, а зараз розглянемо другу частину класичного поняття дисципліни: навчання наших дітей. Справжня дисципліна має допомагати розвивати інтелект дитини та її соціальні навички, які служитимуть їй упродовж усього життя.

За останні роки зросла увага, яку присвячують важливості навчання в ранньому дитинстві, і це підкреслює роль батьків у розвитку здібностей дитини. Це не означає, що мусимо проводити уроки зі своїми малими дітьми, проте ми повинні намагатися зрозуміти внутрішній потяг до знань своєї дитини, її прагнення досліджувати, а відтак задовольняти її розумові потреби через сенсорні стимули і навчання, яке приносить задоволення.

Деякі батьки думають, що головним заняттям їхніх дітей є забава, вважаючи, що навчання можна відкласти на пізніше. Проте маленькі діти люблять учитися. Вони народжуються із внутрішньою спрагою до навчання, що залишається сильною доти, доки дорослі не пригнітять це бажання. Якщо уважно поспостерігати за немовлятами і малюками, то виявиться, що їхня діяльність переважно пов’язана не лише із забавою. Наші малята радше працюють над тим, щоб опанувати нові навички, скажімо, перекидатися з живота на спинку, рачкувати, ставати на ноги і далі йти, торкати, відчувати, пробувати на смак.

Коли вони навчаться розмовляти, то в їхніх голівках повно питань. Дворічні-трирічні діти щодня ставлять десятки питань. Коли вони вступають у стадію імітації і хочуть бути як дорослі, то часто в грі імітують їх. Найчастіше діти повторюють дії дорослих, коли ті щось роблять: миють посуд, ведуть машину, працюють лікарем чи медсестрою, піклуються про немовлят, готують їсти. Якщо поспостерігати за діяльністю дитини упродовж дня і поставити собі питання: «Що найбільше приносить їй радість? Що найдовше притягує її увагу?» – то побачите, що це дії, в яких вона вчиться.

Навчання вдома

В ідеалі ранній інтелектуальний розвиток дітей має відбуватися вдома. Діти пізнають життя через п’ять чуттів. Домашнє оточення, де так багато стимулів для їхнього відчуття зору, слуху, дотику, смаку і запаху, дає поживу природному дитячому прагненню відкривати і пізнавати. Розвиток мовлення значною мірою залежить від тих вербальних стимулів, які діти отримують від дорослих у ці свої перші роки. Отож, коли ви розмовляєте з дітьми й заохочуєте вимовляти слова, то тим самим стимулюєте природне бажання дитини вчитися.

Радо вітати зусилля дитини, яких вона докладає, вимовляючи слова, і корегувати їх – це становить частину процесу. У такому сприятливому мовному оточенні зростає словниковий запас дитини, як і здатність будувати речення. Далі діти вчаться використовувати свої навички для вираження власних емоцій, думок і рішень.

Те, що було сказано про розвиток мовлення дитини, так само стосується всіх інших аспектів розумового розвитку. Якщо вдома дитина не отримує таких базових інтелектуальних стимулів, то існує велика ймовірність, що згодом їй буде важко давати собі раду з навчанням, і прогнози щодо її освітнього розвитку міститимуть мало оптимізму. Шкільні програми можуть лише мінімально компенсувати відсутність стимулів до навчання вдома.

Сприятливе оточення і позитивне ставлення допоможуть дитині вчитися вдома. Діти істоти радше емоційні, ніж раціональні – вони більше пам’ятають емоції, ніж факти. Це означає, що діти ліпше пам’ятають, як вони себе почували в певній ситуації, ніж деталі якоїсь події. Наприклад, дитина, вислухавши якусь історію, пам’ятатиме, як себе тоді почувала, ще довго по тому, як забуде саму історію.

Ваша донька може забути подробиці уроку, проте пам’ятатиме вчителя. Коли йдеться про домашнє навчання, то це означає, що до дитини треба ставитися з повагою, ніжністю і турботою. Це також означає, що ви повинні забезпечити їй добре самопочуття, яке ґрунтується на певності, що ви ніколи не станете її критикувати і принижувати. Коли навчання відбувається нудно і пов’язане з приниженням, то дитина, найімовірніше, відкине навіть найліпше навчання, особливо коли тут залучено моральність та етику поведінки. Якщо ви поважаєте свою дитину, то вона так само поважатиме вас і вашу позицію.

Ключем до навчання вашої дитини є саме ви, від раннього дитинства й упродовж усіх років офіційного навчання. Навчання є комплексним процесом, який залежить від багатьох факторів. Одним із найважливіших є ваше залучення.

Допомогти дітям досягнути емоційної зрілості

Найважливіший момент, про який належить знати, полягає от у чому: щоб дитина була здатна добре вчитися в будь-якому віці, вона мусить досягти емоційної зрілості відповідно до свого віку. Коли дитина підростає, то зростає і її здатність навчатися, що залежить від кількох факторів, найважливішим з яких є її емоційна зрілість. Що зрілішою емоційно є дитина, то більше вона здатна до навчання. І батьки мають великий вплив на досягнення емоційної зрілості своєї дитини.

Цим ми не стверджуємо, що всі проблеми з навчанням спричинені помилками батьків, оскільки на спроможність дитини вчитися впливає багато факторів. Однак емоційний розвиток у вирішальний спосіб позначається на дитячій готовності навчатися, і тут ми, батьки, якраз можемо найбільше допомогти. Ми повинні стимулювати дитяче прагнення до знань через безнастанне задоволення їхніх емоційних потреб.

Коли ми увесь час використовуємо п’ять мов любові – фізичний дотик, слова утвердження, спілкування, подарунки і служіння, – то цим стимулюємо інтелектуальний розвиток своєї дитини. У перші роки життя дитини, коли ми ще не знаємо, якою для неї є головна мова любові, то зазвичай використовуємо всі п’ять. У цей спосіб ми не лише задовольняємо потребу своєї дитини в любові, але також забезпечуємо їй фізичні й інтелектуальні стимули, яких вона потребує для свого розвитку. І хоча тут зосереджуємося на вияві любові, та водночас ми навчаємо і виховуємо своїх дітей.

Батьки, які не знаходять часу, аби розмовляти п’ятьма мовами любові, а просто намагаються задовольнити потреби дитини в їжі та одязі, дах над головою і безпеку, створюють тим самим оточення, яке не сприяє розвиткові інтелектуальних і соціальних навичок. Дитина розвивається фізично, проте її інтелектуальний і соціальний поступ сповільнюється. Якщо дитина спрагла любові і підтримки від батьків, то в неї буде проблема з мотивацією відповідати на виклики навчального процесу вже в перших роках життя або згодом у школі. Теплі, сповнені любові стосунки батьків із дітьми становлять головний фундамент, на якому будується самооцінка дитини, а також мотивація до навчання.

Більшість батьків не усвідомлюють, що дитина може відставати в емоційному розвитку. Проте для дитини, яка має таку проблему, існує велика ймовірність, що вона ніколи її не подолає. І це трагедія! Емоційна зрілість впливає на все – на самооцінку дитини, почуття емоційної безпеки, здатність давати собі раду зі стресами і змінами, здатність до соціалізації і здатність до навчання.

Напевно, ніде зв’язок між любов’ю і навчанням не виражений так яскраво, як у ситуації, коли батьки розійшлися чи розлучилися. Цей травматичний удар завдає шкоди емоційному станові дитини та її інтересові до навчання. Замість любові дитина часто відчуває сором і страх, що не сприяє успіхам у навчанні. У дитини, чиї батьки розлучилися, зазвичай на кілька місяців зменшується інтерес до навчання, доки хоч трохи відновиться якесь почуття безпеки і певності в любові. На превеликий жаль, деякі діти після цього повністю так і не реабілітуються.

Ми, батьки, маємо величезний вплив на життя дитини. Якщо ми виховуємо дитину самі, то, за допомогою мови любові своєї дитини, можемо допомогти їй відновити почуття безпеки.

Пам’ятайте, батьки (а також інші дорослі, важливі для дитини), що ви зобов’язані увесь час турбуватися про емоційні потреби своєї дитини, бо це дасть їй змогу досягнути зрілості. Задоволення емоційних потреб зробить дитину спроможною у відповідному часі досягати певного емоційного рівня, щоб бути готовою до наступних кроків у навчанні.

Активність і пасивність батьків

«Батьки є слабкою ланкою в поліпшенні американської освіти», – пише секретар Сполучених Штатів з питань освіти Ричард Райлі. Справді, дослідження ступеня розуміння прочитаного, проведене у 1996 році, виявило, що студенти, чиї батьки брали активну участь в їхньому шкільному навчанні, явно мають більші успіхи, ніж інші діти. Принаймні результати тестів, що проводилися в Сполучених Штатах, оптимізму не вселяють: «Випускники наших старших шкіл, мають найнижчий інтелектуальний рівень в індустріалізованому світі». Мало того, «проблема полягає у ставленні до навчання і старанні, а не в здібностях», стверджує Лоренс Стейнберґ. Стейнберґ, професор психології Темплійського університету, вважає, що в значної частини дітей це протест супроти освіти і супроти дорослих, протест супроти авторитетів.

Обмежена участь

Дослідження Стейнберґа, яке охоплювало понад 20 тис. студентів, виявило певні факти, які лякають. Дві третини студентів старших шкіл не розмовляють щодня зі своїми батьками. Половина з них каже, що коли вони приносять додому посередню чи незадовільну оцінку, то це батьків зовсім не засмучує. Одна третина сказала, що їхні батьки «не мають поняття», що вони роблять у школі. Інша третина визнала, що день, проведений у школі, є «безглуздим».

Окрім того, не менш сумні результати дало перше національне дослідження, яке полягало в одночасному опитуванні батьків і підлітків про їхнє ставлення до наркотиків. Опитування 1996 року виявило, що дві третини батьків, які експериментували з маріхуаною в підлітковому періоді, очікують, що і їхні діти також спробують подібні речі і думають, що вони практично не мають впливу, аби це зупинити. Джозеф Каліфано із Центру вивчення наркотичної залежності при Колумбійському університеті так відповідає на подібні твердження батьків: «Дуже хвилює те, що батьки виявляють байдужість і покірність щодо вживання наркотиків з боку своїх дітей. Це б мало їх стурбувати. Натомість вони твердять, що нічим не можуть тут зарадити».

Майже половина батьків, що взяли участь в опитуванні, сказали, мовляв, вони очікують, що їхні діти таємно спробують наркотики. Нас дивує, що цих батьків не турбує той факт, що вживання наркотиків зводить нанівець здатність дітей навчатися. Наркотики сповільнюють процес досягнення зрілості, тобто зупиняють чи затримують емоційний, інтелектуальний і соціальний розвиток дитини. Вживання наркотиків серед підлітків значною мірою зростає саме через апатію з боку батьків. Батьки, які стверджують, що не можуть нічого вдіяти, повинні зрозуміти, що насправді вони мають величезний вплив на життя своїх дітей.

Такі позиції і така поведінка спричинені двома речами: незадоволеними емоційними потребами і невмінням зріло керувати своїм гнівом. Природно, це позначається на здатності дітей навчатися. Найбільше на рівень навчання впливає пасивно-агресивний тип поведінки, бо це підсвідомо диктує дитині робити протилежне до того, чого від неї сподіваються, ну а результатом стає низька успішність у школі.

Ми, батьки, маємо увесь час дбати про емоційні потреби своїх дітей, а також навчати їх опановувати гнів. Коли ми з любов’ю навчимо своїх дітей усього, чого вони потребують, то матимемо повне право очікувати, що вони правильно діятимуть у своєму житті. Багато досліджень доводять, що участь батьків поліпшує здатність дитини навчатися і впливає на її успіхи в школі, як також в інших царинах.

Участь 6атьків

Щораз більша увага присвячується ролі батьків у розвитку дітей. Одне дослідження, що тривало одинадцять років, довело: що більше уваги від своїх батьків отримують діти, то менше проблем в їхній поведінці і вищий рівень успішності в навчанні. Якщо діти припускаються якихось порушень, то звичайно причиною є те, що мають проблеми в стосунках з батьками.

Батьки, які турбуються про те, щоб дарувати дітям любов, мають проводити досить часу з дітьми, щоб, за посередництвом п’яти мов любові, задовольнити їхні емоційні потреби. Саме ми, батьки, є ключем до дитячих успіхів у навчанні з усіх оглядів. Ми-бо маємо ту велику перевагу перед людьми з-поза нашої родини, що знаємо і розуміємо своїх дітей, а також у домашніх умовах можемо задовольнити їхні потреби.

Як зарадити дитячим тривогам

Дитина, у якої все гаразд в емоційній сфері, має добру концентрацію, мотивацію й енергію, яких вона потребує, щоб максимально скористатися зі своїх можливостей. І навпаки, якщо дитину мучить тривога чи меланхолія або якщо вона відчуває себе нелюбимою, то, напевно, матиме проблеми з концентрацією й увагою, а також із браком енергії. Дитині щораз важче буде давати собі раду із завданнями. Навчання видаватиметься їй нецікавим, натомість всю увагу займатимуть власні емоційні потреби, що негативно позначатиметься на здатності дитини до навчання.

Якщо тривога не припиняється, то це особливо яскраво виявляється, коли дитина стикається з новим досвідом, що вимагає змін або містить новий рівень складності. Така тривога, пов’язана з навчанням, дуже часто проявляється серед дітей, які перейшли з третього класу у четвертий. У цьому класі зазвичай змінюється зміст і методи навчання. Якщо дітям не вдається легко здійснити цей перехід, то вони через це страждають. Вони-бо не можуть цілком збагнути того, про що йдеться на уроках. Діти відчувають, що відстають у навчанні, і це позначається на їхній самооцінці: вони вважають себе гіршими від решти однокласників. Якщо цьому швидко не зарадити, у дитини розвивається депресія, посилюється тривога і все сприймається як суцільна помилка. Оскільки перехід до четвертого класу становить один із найбільш критичних періодів у навчанні, то батькам варто звернути на це особливу увагу.

У цей та інші кризові періоди для ваших дітей особливо важитиме їхня емоційна зрілість. Під емоційною зрілістю ми розуміємо здатність контролювати власну тривогу, радити собі зі стресом і підтримувати рівновагу, коли насуваються якісь зміни. Що ліпше наші діти володіють цими навичками, то ліпшими будуть їхні успіхи в навчанні. Найкращим способом допомогти дітям досягнути належної емоційної зрілості і відповідної мотивації є задовольнити їхні емоційні потреби.

Однією з ознак тривоги в дітей є те, що їм важко дивитися в очі іншим. Діти, у яких тривога виражена особливо сильно, матимуть проблеми в спілкуванні як із дорослими, так і з однолітками. Емоційно пригніченій дитині буде важко налагодити навіть найпростіше спілкування. Це напруження і страх позначаються також на шкільних буднях.

Декому з таких дітей може допомогти особлива увага з боку вчителів, що передбачає контакт на рівні поглядів і фізичний контакт. Коли емоційні потреби задоволено, то страхи і тривога дітей зменшується, натомість зростає почуття безпеки. Так вони знову стають здатні вчитися. Звісно, набагато ліпше, щоб ці потреби задовольняли насамперед удома через батьківську любові.

Мотивація

Батьки часто запитують: «Як мотивувати свою дитину?». Ми можемо мотивувати своїх дітей лише тоді, коли задовольнимо їхні емоційні потреби і навчимо їх керувати своїм гнівом. Якщо не подбати про ці два моменти, то далі просто неможливо зрозуміти, як мотивувати дитину. (Більше про гнів і пасивно-агресивну поведінку ви прочитаєте в наступному розділі.) Дуже важко мотивувати дитину, доки вона не відчує, що її справді люблять і піклуються про неї. Річ у тім, що дитина прагне ідентифікувати себе зі своїми батьками і наслідувати їх. Якщо її потребу в любові не задоволено, то це провадить до пасивно-агресивної поведінки, себто до дій, протилежних до тих, які бажають від неї батьки.

Ключем до мотивації дитини є дати їй змогу взяти на себе відповідальність за власну поведінку. Дитину, яка не відповідає або не може за себе відповідати, неможливо мотивувати. Дитина, яка бере на себе відповідальність, має мотивацію.

Заохочення

Дітям можна допомогти стати відповідальними (а отже здобути мотивацію) двома способами. Перший – уважно спостерігати за тим, куди стримиться ваша дитина, тобто що їй подобається робити, що приносить задоволення чи викликає схвалення. Далі ви можете заохочувати її рухатись у цьому напрямку. Якщо зауважите в дитини інтерес до музики, то підтримайте його. Ключем тут є дозволити дитині взяти на себе ініціативу. Коли батьки самі вирішують переконати дитину ходити на уроки музики, результат рідко буває позитивний.

Дозвольте дітям взяти на се6е відповідальність

По-друге, щоб допомогти дитині здобути мотивацію, варто пам’ятати: ви не можете разом з нею відповідати за ті самі речі в той самий час. Якщо ви почекаєте і дасте дитині змогу виявити ініціативу, то вона тим самим здобуде мотивацію, оскільки ви дозволили їй взяти на себе відповідальність. Якщо ви берете ініціативу на себе, а дитину намагаєтеся переконати щось для цього зробити, то тим самим перебираєте і відповідальність. Дитина рідко здобуває мотивацію, коли справи йдуть у такий спосіб.

Застосуймо це до виконання домашніх завдань. Більшість дітей часом переходить через такі періоди, коли виконання домашніх завдань стає проблемою. Це особливо актуально, коли в гру входить пасивно-агресивний тип поведінки. Пам’ятаймо також, що така поведінка певною мірою є звичайним явищем для дітей тринадцяти-п’ятнадцяти років.

Метою пасивно-агресивної поведінки є робити протилежне до того, що хочуть батьки. У більшості сімей це переважно стосується занять у школі. Це означає, що дитина вдається до пасивно-агресивної поведінки в прямій пропорції до міри, якою батьки наголошують на важливості навчання і виконання домашніх завдань. Що більшої важливості батьки надають навчанню в школі, то діти більше прагнутимуть чинити опір. І пам’ятайте: що більше батьки контролюють домашні завдання, то меншою мірою дитина відповідатиме за них сама. А що меншу відповідальність дитина бере на себе за виконання домашніх завдань, то меншу мотивацію при цьому здобуває.

Якщо ви хочете, щоб ваша дитина брала на себе відповідальність і здобувала мотивацію, то мусите зрозуміти, що за виконання домашнього завдання відповідає дитина, а не ви. Як цього досягти? Нехай дитина знає, що ви завжди готові допомогти їй з домашнім завданням, коли вона про це попросить. Щоб дитина навчилася сама брати на себе відповідальність за виконання домашнього завдання, навіть коли просить при цьому у вас допомоги, ви не повинні перебирати цю роботу на себе – просто будьте поруч.

Скажіть, наприклад, синові, у якого саме проблема з математикою, що ви не можете за нього розв’язати цю проблему. Натомість відкрийте книжку і покажіть йому пояснення для розв’язування такого типу завдань. Потому віддайте синові книжку – і він сам зможе взяти на себе відповідальність за вирішення проблеми. Це навчить його більшої відповідальності. Якщо відчуваєте, що вчитель належно не пояснив відповідні поняття, то цілком можливо, що дитина і далі проситиме вашої допомоги.

Звісно, траплятимуться випадки, коли вам доведеться пояснити дитині те, чого вона не розуміє, чи дати їй якусь додаткову інформацію. Це добре, але доти, доки ви не перебираєте на себе відповідальність за те, що дитина мала би зробити сама. Якщо усвідомите, що ви занадто втягнулися у виконання домашніх завдань, спробуйте поступово перекласти відповідальність за них на свою дитину. Навіть якщо це тимчасово позначиться на успішності в школі, то однак здатність дитини брати на себе відповідальність і бути самостійною цього вартує. Коли ви застосуєте цей підхід на практиці, то згодом ваша дитина потребуватиме менше допомоги, ніж до того. І ви матимете змогу проводити час разом, вивчаючи щось інше, що не передбачено шкільною програмою.

Допомогти дитині здобути добру мотивацію, дозволяючи їй взяти на себе ініціативу і відповідальність за власну поведінку – у цьому й полягає секрет. Більшість дітей перебувають у ситуації, коли ініціативу щодо їхнього навчання беруть на себе батьки або вчителі й, отже, саме вони перебирають на себе відповідальність за результати. Дорослі діють так, оскільки щиро вірять: що більше вони беруть на себе ініціативу і відповідальність, то більше зможуть зробити для своїх дітей. Однак це серйозна помилка.

Використання мови любові своєї дитини

Діти досягнуть найвищої мотивації і найліпших успіхів у навчанні, якщо будуть впевнені у вашій любові. Якщо ви розумієте головну мову любові своєї дитини, то ви щоденно можете розмовляти їхньою мовою, коли вони йдуть до школи і коли повертаються додому. Ці два моменти дуже важливі в шкільному житті дітей: емоційна підтримка від батьків дає їм почуття безпеки і додає відваги змірятися силами із викликами, які готує для них день.

Можливо, вам не виходить бути вдома, коли ваші діти повертаються зі школи. Якщо так, то найліпше виявити свою любов, коли лиш тільки повертаєтеся додому. Якщо під час ваших зустрічей зранку і ввечері ви говорите головною мовою любові своєї дитини, то це буде найяскравішим враженням для неї за цілий день. А це може дати позитивний імпульс для мотивації щодо навчання.

Попередній пост

Дисципліна і мови любові

П’ять мов любови до дітей Яке із цих слів є негативне: любов, тепло, сміх, дисципліна? ... Читати далі

Наступний пост

Гнів і любов

П’ять мов любови до дітей Гнів і любов. Ці поняття пов'язані між собою тісніше, ніж ... Читати далі