Чому люди втрачають любов?

Як зберегти сім’ю?

Розпочну з того, що любов не можна втратити за визначенням! Те, що не вічне, не має права називатися любов’ю. Зазвичай свої бесіди зі старшокласниками про сім’ю я розпочинаю з пояснення, що таке любов та закоханість. Любов – це коли двоє створюють тіло єдине, єдине ціле. А закоханість – це просто відчуття любові, що зароджується (але ще не народженої). До того ж, закоханість, як правило, відчувається набагато яскравіше, ніж любов.

Як розвиваються стосунки між молодими хлопцем та дівчиною? Перше побачення. Серце тріпоче і хвилюється, дихання перехоплює від хвилювання, все, як у тумані. Друге побачення. Третє… П’яте… Десяте… Серце вже не так тріпоче, дихання вже не перехоплює. Але стосунки тривають далі. Наступний етап – перший дотик. Він бере її за руку. Немов електричний струм проходить крізь руки. Знову серце тріпоче і хвилюється, дихання перехоплює від хвилювання, все, як у тумані. Минає тиждень-другий. Дотик вже не так хвилює. Далі новий етап у стосунках – перші скромні обійми. Він бере її за талію. Знову серце тріпоче і хвилюється, дихання перехоплює від збентеження, все, як у тумані. Але й до обіймів звикаєш. Потім перший поцілунок. Знову все хвилює.

Впродовж двох-трьох місяців відбуваються нові відкриття, постійно нові відчуття і нові переживання. Двоє молодих людей думають: «От яка вона любов! І так буде вічно!» Але насправді все не так. Ну, дійшли до поцілунків, а далі? А далі йти нікуди! Правда, можливий ще блуд, а далі все одно йти нікуди. І починається розчарування: «Напевно, любов минула!» А любов не минула, її ще й не було. Просто закінчився потік нових вражень, почуття стають не такими гострими, і закоханість (а не любов) минає.

Отже, справжня любов – це стан двох людей («обоє стають єдиним цілим»), а закоханість – це просто почуття, хоча й дуже сильне почуття, однак це ще не справжній стан.

Слід зазначити, що закоханість буває різною, можна сказати – вона має різні рівні. В українській мові існує два слова, що виражають взаємозв’язок між чоловіком і жінкою – любов і кохання (друге слово, зазвичай пов’язують із закоханістю). В інших мовах може бути декілька слів, що відображають різні аспекти любові. Наприклад, у грецькій є три слова, що означають любов, якими можна означити різні рівні почуттів чоловіка і жінки: агапі – жертовна любов, філія – дружня прихильність, ерос – статевий потяг. Згідно з церковним вченням у людини часто вирізняють три рівні: дух, душу й тіло. Аналогічно можна вирізнити три рівні любові.

  • Духовний рівень (агапі)
  • Душевний рівень (філія)
  • Тілесний рівень (ерос)

Досконала любов у шлюбі не має жодних рівнів, бо охоплює всі рівні, коли дві людини стають одним цілим.

На найнижчому рівні шлюб створюється відповідно до тілесного бажання. У цьому випадку все вирішує зовнішня привабливість. Звичайно, за цієї умови досить багато можливостей втратити закоханість.

Набагато краще, коли шлюб створюється на тілесному й душевному рівні. Тоді є бажання торкнутися душі людини, більше спілкуватися з нею, з’являється безліч спільних інтересів, які ще тісніше зближують душі закоханих, між ними зав’язується серйозна дружба.

Проте в ідеалі шлюб має створюватися на всіх трьох рівнях, коли до попереднього варіанта додасться бажання стати частиною іншої людини, що є неможливим без самопожертви.

Щоб пояснити, у чому полягає духовний рівень, доведеться нагадати про фундаментальні поняття «бути» і «мати», які визначають саме глибину ставлення людини до життя та до інших людей. Одна жінка-психолог на заняттях про шлюб ставить наприкінці розмови запитання: «Коли ви одружувалися, ви хотіли мати дружину? Мати дітей? Мати затишний дім? Чи ви хотіли бути чоловіком? Бути батьком? Або бути господарем дому?» В одному випадку – егоїстичне бажання чимось володіти, а в другому – змінити самого себе заради інших.

От це бажання бути кимсь для іншої людини і є тим самим третім духовним рівнем, який в ідеалі повинен бути основою шлюбу. Саме це третє бажання і є найголовнішим творчим початком у створенні нової сім’ї. Якщо є лише саме воно, його вже достатньо для створення сім’ї. От чому раніше часто одружували, не запитуючи в молодих про їхнє бажання. Душевний і тілесний потяг не такі важливі, якщо в хлопця є бажання стати справжнім чоловіком, а в жінки – справжньою дружиною. І тут не таким важливим є вибір іншої людини, оскільки немає вагань: «З ким пов’язати своє життя? Із цим? Або із цим? А раптом помилюся? А раптом він (вона) буде негідником (негідницею)?»

Раджу прочитати книгу Еріха Фрома «Мистецтво любити». Він пояснює, що проблема любові полягає не в проблемі вибору суб’єкта любові, а в здатності любити.

Справді, якщо хочеш мати хорошу дружину, то вибирати можна довго й старанно, але все ж ідеальної не знайдеш. А якщо ти хочеш стати чоловіком, то стати ним ти можеш за будь-якої дружини. Якою б дружина не була, ти сам будь хорошим чоловіком – от і все!

Впевнений (і переконаний на декількох прикладах), якщо такі засади є в молодого подружжя, то невдовзі в них з’являються і глибока душевна прихильність (філія), і налагоджуються всі інтимні аспекти життя (ерос), незважаючи на несхожість темпераменту, виховання тощо. Наприклад, дівчина, котра вихована матір’ю-одиначкою, не бачила правильних взаємостосунків між чоловіком та жінкою, як правило, або довго не може подолати скутість у стосунках із чоловіком, або формує свої уявлення про ці стосунки відповідно до телебачення і довго не може їх правильно налагодити. Хлопець, який не відчував у дитинстві впливу батька, теж часто вбирає жіночий тип поведінки в сім’ї і довго не може навчитися приймати рішення та відповідати за них. Але все це долається (приблизно через два-три, а то й чотири-п’ять років), якщо є бажання не тільки отримати щось від іншого, а й дати самому.

Зі сказаного можна зробити висновок, що далеко не всяка закоханість приводить до справжньої любові в шлюбі. Дуже часто закоханість виявляється пустоцвітом. Саме співжиття в шлюбі не народжує любові: ніби, розпишемося – і любов з’явиться. Закоханість тільки насінина, але ця насінина повинна мати неодмінний зародок любові – бажання бути чоловіком або дружиною. Якщо ж людина не має цього зародка любові, то вона колись та й покине сім’ю.

На людях, що мають подібні духовні засади – бажання бути кимсь для іншого, а не отримувати для себе щось від іншого, – тримається життя будь-якого суспільства, зокрема й сім’ї.

Ці засади можна назвати жертовністю, готовністю жертвувати собою або особистим заради іншого. Справжня любов немислима без жертовності. Іноді самопожертва – це значний рішучий крок. Наприклад, відмова від своєї роботи чи кар’єри заради сім’ї. Але частіше жертовність виявляється, здавалося б, у незначних діях: наприклад, на прохання винести сміття легко відірватися від телевізора і відразу піти. З таких щоденних «дрібниць» і складається сімейне життя.

Звичайно, життя не складається тільки з хороших і поганих людей, адже в кожній людині є багато хорошого і багато поганого. Духовних засад може бути більше чи менше. Чим більше в людині бажання служити іншим, тим кращою вона буде для родини. Одружуватися ж з людиною, яка не має хоча б трохи духовних засад, майже безнадійно. Такий шлюб, швидше за все, не пощастить зберегти.

Наступний пост

Як зберегти сім’ю?

Як зберегти сім'ю? Руйнування сім'ї відбувається поступово і непомітно. Це стосується і сім'ї як суспільного ... Читати далі