ВСТУП

Суботнього ранку в Спокані, за декілька хвилин до мого семінару для подружніх пар, Жанна підійшла до мене і представилася. «Докторе Чепмен, мій чоловік і я приїхали з Каліфорнії. Ми щасливі, що потрапили сюди, однак я хочу поставити вам одне запитання. Чи будете ви щось говорити про важливість вибачення?».

«Це цікава тема, – відповів я. – А чому ви запитуєте?».

«Просто усе, що здатен сказати мій чоловік, – це “Вибач”. Для мене це не вибачення».

«То яких слів чи дій ви очікуєте від нього?» – запитав я.

«Я хочу, щоб він визнав помилку і попросив вибачення. Я також хочу запевнення в тому, що це не повториться знову».

Я посміхнувся і сказав: «Я тішуся, що ви поділилися цим зі мною, тому що саме зараз досліджую проблему вибачення».

«Справді?» – запитала Жанна, а в її очах було помітно неабияку зацікавленість.

«Так. Я вважаю: те, що одна людина вважає вибаченням, інша так не розцінює. Ви щойно підтвердили цю думку. Можливо, для вашого чоловіка “Вибач” є щирим проханням вибачення, але, очевидно, не відповідає вашому сприйняттю вибачення».

«Це правда, – сказала вона. – Це має бути більше, ніж просто “Вибач”. Я навіть не знаю, за що він просить вибачення».

«Я би дуже хотів, щоб ви з чоловіком заповнили одну з дослідницьких анкет, які я роздаватиму пізніше. Я намагаюся визначити, наскільки властиво для чоловіків і дружин мати різне уявлення про вибачення. Ваші коментарі були би дуже корисними для мене».

Після цієї розмови я ще раз переконався, що повинен надалі працювати над своїм дослідженням. Я також пригадую той день, вісімнадцять місяців тому, коли доктор Дженіфер Томас сиділа в моєму офісі і ділилася своєю ідеєю, що чоловіки та жінки розмовляють різними мовами вибачення. «Я читала вашу книгу про п’ять мов любови. Ми з чоловіком переконалися, що вона є дуже корисною в наших стосунках», – сказала Дженіфер. І додала, що використовує ці ідеї, даючи поради іншим подружнім парам.

«Ідея про те, що кожен має головну мову любови і якщо ми не говоримо цією мовою, то не відчуваємо любови, відкрила очі багатьом моїм клієнтам. Я спостерігала, як вони вчаться розмовляти мовою любови один одного і помічала покращання емоційного клімату в шлюбі. Це дуже дієвий спосіб допомагати парам вчитися встановлювати один із одним емоційний зв’язок і, як ви пишете у своїй книзі, зберігати резервуари любови один одного повними». Як автору, мовою любови якого є слова підтримки, мені подобалися компліменти Дженіфер, але я не був готовий до сказаного пізніше.

«Я вважаю: люди по-різному просять вибачення, і те, що одна людина вважає щирим вибаченням, не є таким для іншої. По суті вони розмовляють різними мовами вибачення.

Я часто бачила це у своїй практиці. Одна половинка каже: “Якби він/вона попросив(ла) вибачення”, а інша каже: “Я просив(ла)”. “Ні, цього не було”, – стверджує перша людина. А друга переконує: “Ти ніколи не визнаєш, коли помиляєшся”. Отож, люди починають сперечатися через те, що для них означає просити вибачення. Очевидно, що в них різне уявлення про це».

Ідея мене зразу зацікавила. Я пригадав багато пар, які приходили до мене в офіс і поводилися так само. Очевидно, вони не могли порозумітися. Неефективне вибачення не призводило до бажаного результату прощення і примирення. Я також пригадав випадки, коли Керолін просила вибачення, а я вважав їх непереконливими і, навпаки, коли я просив вибачення, Керолін було важко піти назустріч, тому що вона нібито помічала нещирість.

Я сказав Дженіфер: «Я вважаю, що ви на правильному шляху. Ваша думка, безперечно, перегукується з моїм досвідом. Як ви плануєте розвинути цю ідею?»

«Я би хотіла написати статтю, – сказала жінка. – І мене цікавить, чи не могли би ви мені допомогти опублікувати її».

«Охоче, – погодився я. – Чому би вам не написати статтю і надіслати її мені? З цього і почнемо».

Наступного тижня я знову і знову роздумував над ідеєю Дженіфер. Варто сказати, що цього ж тижня я стикнувся з подружжям у своєму офісі, яке сперечалося з приводу щирости вибачення з боку чоловіка. Дружина не могла пробачити, тому що, на її думку, чоловік ніколи не вибачався, у той час як він був переконаним у протилежному. Тиждень по тому я подзвонив в офіс Дженіфер і сказав: «Я роздумував над вашою пропозицією і гадаю, що це повинно бути більше, ніж просто стаття. Чи ви би погодилися виконати зі мною дослідження і, ймовірно, написати книгу на тему вибачення?» Ця пропозиція втішила Дженіфер, а водночас зрадів і я, тому що знав: завдяки її ідеї з’являлася чудова можливість допомогти парам знайти прощення і примирення.

За два роки, після ретельних досліджень, ми написали книгу «П’ять мов вибачення». Як засвідчили наші дослідження, коли доходить до вибачення, люди розмовляють різними мовами. Тому щирі вибачення можуть сприйматися як нещирі, а, відповідно, люди не завжди доходять прощення і примирення. З наших спостережень як сімейних лікарів ми помітили брак переконливих вибачень. Ми вважаємо, що це може бути основним чинником у поширеній сьогодні епідемії розпаду шлюбів. У наш час є доступними декілька джерел про вибачення. Однак, наскільки я знаю, ця книжка є першою спробою підібрати правильну форму вибачення відповідно до певних потреб.

Ми з Дженіфер разом збирали й аналізували інформацію, на якій базується ця книга. Ми вирішили, що я (Ґері) писатиму книгу, а Дженіфер підготує приклади за темами, запозичені з наших досліджень та її власного досвіду як професійного консультанта. У тексті буде наголошено на внеску Дженіфер. Ми прагнемо, аби ви, читаючи книгу, почули один голос і два серця, які б’ються в унісон у спробі донести вам те, що, на нашу думку, має велике значення в зміцненні відносин.

У першій половині цієї книги ми назвемо й опишемо кожну з п’яти мов вибачення. У другій половині ми проілюструємо, як це може зміцнити відносини в шлюбі, у батьківстві, у родинах, на роботі, між неодруженими парами.

Звичайно, вибачення впливає на людей і в глобальних масштабах. Тому в третьому розділі ми звернемося до одного незвичайного вибачення, продемонстрованого в передачі Опри Вінфрі, а в четвертому – звернемо увагу на два національних вибачення (Сполучені Штати Америки просять вибачення в американців японського походження і Німеччина – у вцілілих під час Голокосту).

Багато хто може вважати описане нереальним, але все ж ми віримо у великий потенціял вибачень. Замисліться, яким би був світ, якби ми всі навчилися правильно вибачатися?