…погляд з боку
– Сьогодні обов’язково розберу цю купу мотлоху! – пригрозила господиня, побачивши прочинені дверцята шафи. – Повикидаю з хати увесь непотріб! Й щосили заштовхнула шухлядку в глиб шафи. Запала темрява. Було лиш чути, як господиня побажала господареві вдалого дня, замкнула за ним двері й заходилася виряджати хлопчика та дівчинку. Рипнули двері шафи, впустивши смужку сонячного світла. …
З нижньої шухлядки прочиненої шафи визирали шкарпетки. Звичайні шкарпетки, лише розпаровані. Всі – по одній. Усі – різні. Синя з діркою там, де великий палець. Біла спортивна, з футбольним м’ячем на боці. Тепла зимова, сплетена на дротах з овечої вовни. Рожева з двома смужками, голубою та синьою. Смугаста, наче зебра. Маленька з ведмедиками. Трошки більша …
Через кілька тижнів за Кларою приїхав сам містер Сесеман. Він ледь упізнав дочку в дівчинці з осяйним обличчям, радісними очима і густим блискучим волоссям. Коли Клара підвелася, він аж закляк від несподіванки, а коли дочка підійшла до нього, батькові довелося присісти, щоб часом не зомліти від щастя. – Це справді ти? – пробелькотав він. – …
Наступного ранку, ще вдосвіта, Петер підкрався до дідусевої хатинки. Довкола було тихо-тихо. Як і сподівався Петер, Кларин візок стояв біля дверей. Хлопець без жодного звуку підкотив його до краєчку гірського схилу і штовхнув униз крутою скелястою кручею. Візочок із жахливим тріскотом вдарився об каміння. В повітрі прокотилася довга луна – БУМЦ, БАБАХ!… Знову і знову. …
Наступного ранку дідусь сидів самотою у своїй хатинці. Коли він ненароком визирнув у вікно, то не зміг повірити власним очам. Гірським схилом сунула якась дивна процесія. Двоє чоловіків тягли величезні валізи. Третій штовхав візка на коліщатках, а четвертий ніс на руках закутану в шаль дитину. Бідолахи хекали та сопли, а їхні сорочки змокли від поту. …
До Франкфурта виявилося далеченько. Сонце вже хилилося за обрій, коли подорожні опинилися біля заможного будинку, що височів на брукованій вулиці. Діт смикнула за дзвінок. – Ось і приїхали, – пробурмотіла вона. Двері відчинив охайно вбраний шафар[1] який провів прибулих до просторої вітальні. У цих хоромах Гейді почувалася маленькою та вбогою. Їй стало ще гірше, коли …
Наступного ранку Гейді прокинулася від якихось дзвіночків. У вікно сінника світило сонце, від чого ліжко дівчинки вигравало золотом. Гейді хутко вдяглася й спустилася драбиною до кімнати. Надворі стояв якийсь хлопчина і насвистував. – Це Петер, козопас, – пояснив дідусь. – Він прийшов по Лебідку та Руденьку. Двоє кіз – біла та руда – проминули хлопчика …
Розлючена та втомлена дівчинка Гейді ледве пленталася за своєю тіткою Діт, яка тягла небогу вгору крутим схилом. – Я б ішла швидше, якби на мені не було стільки одягу, – поскаржилася дівчинка. – У дідуся одяг тобі знадобиться, а я не збираюся нести його в руках, – розсердилася тітка. – Гадаєш, я потрібна дідусеві? – …
Наче сонячне світло визирнуло після бурі, настали кілька безхмарних тижнів. У Вашингтоні містер Марч з кожним днем одужував, а Бет незабаром змогла спуститися до вітальні полежати на канапі. Переддень Різдва виявився тихим і сонячним. Лорі бігав туди-сюди з подарунками. А Джо писала кумедні промови, а потім кожну виголошувала. – Я дуже щаслива, а якби ще …
Місіс Марч одразу ж вирушила до Вашингтона. Через тиждень дівчата дізналися від містера Брука, що батько почав одужувати. Такі новини всіх ощасливили. Меґ та Джо тяжко працювали на своїх роботах. Бет та Емі чепурили будинок, а готували їсти дівчата по черзі. Та поволі кожна повернулася до старих звичок. Меґ годинами читала листи від Джона Брука. …