…погляд з боку
Одного ранку Меґ спустилася на кухню й побачила, як Емі схилилася над столом і гірко плаче. – Я залізла в страшенні борги, – ридала вона. – Що ти таке кажеш? – здивувалася Меґ. Емі шморгнула носом: – У школі я винна дюжину маринованих лаймів. Мої однокласниці їх постійно купують. Я не стрималася і з’їла їхні …
Після Різдва всі почувалися нещасними. – З нами ніколи не трапляється нічого приємного, – жалілася Емі. – Неправда, – заперечила Джо, заходячи до кімнати, і тут-таки перечепилася через кицьку Бет. Падаючи, дівчина перекинула чорнильницю на капелюшка Меґ – і на ньому одразу ж розпливлася чорна пляма. – Ой, ти зіпсувала мого капелюшка! – накинулася Меґ …
– Хіба справжнє Різдво буває без подарунків? – пробурмотіла Джо Марч, лежачи на килимку. – Ненавиджу бідність, – зітхнула її сестра Меґ, – роздивляючись свою стареньку сукню. – Я теж, – засопіла Емі, наймолодша сестра яка задивлялася у вікно на перехожих. – Гадаю, несправедливо, коли одні дівчата мають багато гарненьких речей, тоді як інші – …
Якось одна постійна пасажирка зробила Джері пропозицію, від якої той не зміг відмовитися. Вона запропонувала йому стати конюхом в її сільському будинку. – У мене є невеличка хатинка якраз для вас і вашої родини, – сказала жінка. – Я б і Джека з радістю до себе взяла, але вже маю коня. – Пробач, Джеку, любий …
– Продам цього норовливого Чорного Красунчика першому-ліпшому дурневі, який зголоситься його купити, – вирішив лорд Ричмор. Мені, звісно, було шкода Рейбена, та я не міг не радіти з того, що нарешті позбавлюся лорда та леді Ричморів. Отож, мене виставили на продаж на кінському ярмарку. Покупці похвиськували мене та підходили повитріщатися, а от купувати ніхто не …
Місіс Ґордон також одужала, проте лікар порадив їй перебратися жити до сонячних країв, аби цілковито поправити здоров’я. Було вирішено продати все: Біртвікський парк, Веселі Ніжки, Джинджер та мене. Веселі Ніжки купив місцевий священик, який обіцяв добре доглядати поні. Ми попрощалися під яблунею, де зазвичай розмовляли і весело гралися. Відтоді я більше не бачив Веселі Ніжки. …
Незабаром після нашої розмови місіс Ґордон занедужала. Ми цілісінькими тижнями не бачили її. Аж ось однієї ночі, коли надворі здійнялася буря, до стайні прибіг Джон. – Красунчику, ти найкращий скакун! – закричав він. – Нам треба якнайшвидше їхати по лікаря. І ось ми помчали галопом серед стіни дощу, а навколо нас нетямилася гроза. У повітрі …
Наступні кілька днів мене об’їжджав Джон. Спершу ми ходили повільно… Потім бігли клусом і легким чвалом, а закінчували вправи чудовим швидким чвалом. – Ну що, Джоне, як мій новий кінь? – поцікавився якось Сквайр Ґордон. – Він бездоганний, сер, – відповів Джон, старанно мене вичищаючи. – Чорний Красунчик швидкий, мов олень, ніжний, наче голубка і …
Коли я був зовсім маленьким, життя здавалося мені казково щасливим. День у день я щодуху гасав полем з іншими лошатами, а вночі спав під боком у мами. Та коли мені виповнилося чотири, до мого господаря завітав один пан на ім’я Сквайр Ґордон. Він погладив мою чорну спину та білу зірку на чолі. – Красень! – …
Довгу холодну зиму нарешті змінила квітуча весна, а потім і літо. Та для Боббі час тягнувся, мов гумовий. Мати побивалася через те, що батько у в’язниці, а Боббі нічим не могла зарадити. В мить розпачу дівчинка написала листа. Він знову був адресований старенькому джентльменові. Незабаром Боббі виповнилося дванадцять років. На день народження мати подарувала їй …