Позначки «Mio мій Mio»

MIO, МІЙ MIO

Дорога додому була далека, але неважка. Менші діти їхали на Мірамісі, а найменші, зовсім маленькі, – на лошатку. Їм було дуже весело їхати на ньому. Ми, решта, йшли пішки аж до Пущі. Ми дісталися до неї вночі, й вона обернулася в Пущу Місячного Сяйва, так самісінько, як першого разу. Між деревами залягала тиша. Та ось …

РАНОК

Так, настав ранок, гарний, погідний ранок. Ясно світило сонце, й легенькі подмухи літнього вітру ворушили мені чуба. Я вихилився з вікна і глянув на озеро. Воно радісно синіло, і в ньому віддзеркалювалося сонце. Зачарованих птахів десь не було. Який то був гарний день! Такого дня якраз би гратися. Я глянув на воду, побрижену ранковим вітерцем. …

ДВОБІЙ З ЛИЦАРЕМ КАТО

Ми прийшли до вежі, де мали перебути свою останню ніч. Відчинилися важкі залізні двері, і нас загнали всередину. Потім двері зачинилися за нами, й ми почули, як вивідувачі сім разів обернули ключа. Ми з Юм-Юмом залишилися самі у своїй в’язниці. То було кругле приміщення з товстими кам’яними стінами. В ньому було віконце, заґратоване залізними штабами, …

СТРАШНІШОГО МЕЧА Я ЩЕ НЕ БАЧИВ У СВОЄМУ ЗАМКУ

Колись я, мабуть, забуду все це. Колись я, мабуть, перестану згадувати лицаря Като. Забуду його страшне обличчя, страшні очі і страшний залізний пазур. Я палко чекаю того дня, коли він зітреться з моєї пам’яті. Тоді я забуду і його жахливий покій. Він мав у замку покій, повітря в якому було просякнуте злом. Це там він …

ЗАЛІЗНИЙ ПАЗУР

Над озером висіли чорні хмари, а повітря бриніло від крику зачарованих птахів. На воді шаленіли чорні хвилі, піняві хвилі, що зараз затоплять наш утлий човник, а може, розіб’ють об кам’яне підніжжя замку лицаря Като. Зброяр стояв біля отвору й спостерігав, як я відв’язував маленького човна. Човен був припнутий у невеличкій затоці, що вгризлася в саму …

НАЙГЛИБША ПЕЧЕРА В НАЙЧОРНІШІЙ ГОРІ

І тоді сталося щось дивне. Скеля, в яку ми впиралися спинами, подалась, і не встиг я усвідомити, що й до чого, як ми опинилися всередині гори. Ми тремтіли, мов двоє ягнят, коли надходить вовк. Тепер ми могли не боятись. Ми опинилися всередині гори, а вивідувачі лишились назовні, бо гора зійшлася, не лишивши жодного отвору. До …

У МЕРТВОМУ ЛІСІ

Не встигли ми зачинити за собою двері Енової хатини, як почули іржання Міраміса, гучне й розпачливе. Кінь наче кликав мене: «Mio, допоможи мені!» У мене серце мало не зупинилося з ляку. – Юм-Юме, що вони роблять з Мірамісом? – крикнув я. – Ти чуєш? Що вони роблять з Мірамісом? – Не кричи, – відповів Юм-Юм. …

ЗАЧАРОВАНІ ПТАХИ

Може, я ніколи більше не побачу яблуневого цвіту, зелених шумливих дерев і м’якої трави. Бо я їхав до країни, де не було жодної квіточки, де не могли рости ні дерева, ні трава. Ми їхали крізь ніч. Їхали дуже довго. Скоро осяяний місячним світлом ліс залишився позаду нас, і ми пірнули в темряву. Місячне світло погасло, …

ВІН ЇХАВ ПУЩЕЮ…

Коли я ще жив у дядька Сікстена й тітки Едлі, то брав у бібліотеці книжки казок. Хоч тітці Едлі це не дуже подобалося. – Знов ушнипився в книжку, – казала вона. – Тому ти такий миршавий, блідий і хирлявий, що не буваєш надворі, як інші діти. Певне, що я бував надворі, майже весь час сидів …

КОЛОДЯЗЬ, ЩО ШЕПОЧЕ ВВЕЧЕРІ

Землі Заморської і Землі Загірної я ще не бачив. Та одного дня, коли я йшов зі своїм татом-королем до трояндового садка, то запитав його, чи можна мені переїхати через міст Вранішньої Зорі. Тато-король зупинився, взяв моє обличчя в долоні й поважно, ласкаво глянув мені у вічі. – Mio, мій Mio, – сказав він. – У …