Дивовижна історія про смоляну ляльку

– То, виходить, Братик Лис так і не спіймав Братика Кролика, дядечку Римусе? – запитав маленький хлопчик наступного вечора, допитливо зазираючи в очі оповідача.

– Взагалі-то, серденько, одного разу Братик Лис таки спіймав його. Ну, майже спіймав…

Після того, як лис спіймав облизня замість кролика, він пішов на прогулянку та знайшов смолу. Тоді він змішав її з соломою та виліпив пречудове опудалко, яке назвав Смоляною лялькою. І поставив він ту ляльку край шляху, де неодмінно мав пройти Братик Кролик. Сам лис принишк у чагарнику і став чекати, що з того вийде.

Та йому не довелося чекати надто довго, бо в той самий час тією самою дорогою повертався додому Братик Кролик – плиг-скік, скік-плиг – і стрибав він так само нахабно, як всюдисущі горобці. Братик Лис зачаївся – нижче трави, тихше води.

Кролик, пританцьовуючи, наблизився до Смоляної ляльки… та й укляк на задніх лапах, наче громом прибитий. Чи ж то не дивовижа – Смоляна лялька! А лис укляк у кущах.

– Доброго ранку, шановний, – приязно мовив кролик. – Гарна сьогодні випала днинка, еге ж?

Смоляна лялька, ясна річ, наче води в рот набрала, а Братик Лис теж ні пари з уст.

– Як справи? Нічогенько? – вже виклично запитав Братик Кролик.

Лис повагом блимнув очицями та затамував подих, а Смоляна лялька знову анічичирк.

– То як справи, га? Ти оглух, чи що? Якщо так, то я можу кричати гучніше.

Та Смоляна лялька навіть оком не змигнула, як і Братик Лис у чагарях. Анітелень, і подих затамував!

– То ти задавака? Та за кого ти себе маєш? Ну, начувайся! Ось я тебе провчу, – обурився Братик Кролик.

У лиса в чагарях голосно забурчало в животі, а Смоляна лялька знову нічого не відповіла.

– Ну, то я навчу тебе, як розмовляти з поважними панами, коли стрічаєш їх на вулиці, – лютував, аж підскакував Братик Кролик. – Якщо ти негайно не скинеш картуза та не привітаєшся любесенько, так, як слід, то я почастую тебе стусанами!

Та Смоляна лялька як стояла стовпом, так і залишилася стояти, а Братик Лис усе лежав у кущах.

Кролик продовжував сперечатися зі Смоляною лялькою, а Смоляна лялька продовжувала мовчати. І Братикові Кролику нарешті урвався терпець. Він заніс кулака та дзизнув ляльку по довбешці. Та що це? Його кулак намертво прикипів до Смоляної ляльки. Чудасія, та й годі! Лялька навіть не поворушилася, а Братик Лис усе чекав.

– Гей ти! Ану відпусти негайно, бо скуштуєш у мене духопеликів, – запально вигукнув Братик Кролик.

Не дочекавшись відповіді, він затопив Смоляній ляльці другою лапою, одначе вона теж прилипла. Смоляній ляльці наче язика заціпило, а Братик Лис усе чекав.

– Якщо ти мене не відпустиш, то я з тебе всі ці дурощі силою повибиваю, – скаженів кролик, а Смоляна лялька як та овечка: не скаже ні словечка.

Тоді Братик Кролик щосили копнув її нижніми лапами, які, звісно, теж поприлипали. Братика Лиса вже нетерплячка брала, але він тихесенько сидів у чагарях і нічим себе не виказував. А кролик уже обіцяв, що обов’язково трісне її межи очі, якщо та його не відпустить.

Певна річ, Смоляна лялька вкотре нічого не відповіла, і тоді Братик Кролик я-а-ак заїде їй межи очі! І прилип до неї так, що тепер не міг навіть поворушитися. І ось, нарешті, з-за куща вигулькнув лис, наче не мав до цього жодного стосунку.

– Здоров був, приятелю, – глузливо сказав Братик Лис. – Здається, ти трохи зав’яз… – Він беркицьнувся на землю та почав голосно реготати… І так він сміявся доти, доки йому не забракло сил сміятися. – Гадаю, ти таки зі мною пообідаєш, Братику Кролику. В мене і петрушка є, тож не прийму жодних відмовок.

Тут дядечко Римус зупинився та видобув із попелу чималу картоплину.

– То лис і з’їв кролика? – схвильовано запитало хлоп’я, якому ця історія і розповідалася.

– Це й уся історія, – відповів дядечко, розводячи руками. – Хтось каже, що нагодився Братик Ведмідь та допоміг кролику. А хтось каже, що не було цього… Я чую, як матуся вже кличе тебе, малий. Краще біжи до неї.