– Братик Канюк довгенько вартував дупло, в яке заліз і з якого вже давно виліз Братик Кролик, – почав дядечко Римус, коли малюк забіг до нього після вечері.
Оповідач трохи помовчав, пригадуючи деталі, а хлопчик боявся поворушитися, аби не завадити йому.
Братик Канюк вкрай засмутився, адже він пообіцяв вартувати кролика, а його так легко обвели круг пальця. Отож він, у свою чергу, вирішив обдурити Братика Лиса, коли той з’явиться. Довго чекати не довелося – за кілька хвилин з лісу випірнув захеканий лис із сокирою на плечі.
– То як там справи в Братика Кролика? – спитав вдоволений лис.
– Усе ще там, – відповів Братик Канюк. – Певно, закуняв.
– Мабуть, уже час розбудити цього ледаря.
І з цими словами лис скинув пальто, закасав рукави та поплював на лапи. Схопивши сокиру, він розмахнувся та щосили вгатив по дереву – бемц!
І щоразу, коли сокира врубувалася в дерево, лунав звук – бемц! – а Братик Канюк підскакував і кричав:
– Він там, Братику Лисе. Точно там!
І щоразу, коли від дерева відлітала тріска, Братик Канюк підстрибував, ухиляючись від неї, та кричав:
– Він там, Братику Лисе. Я його бачу. Точно там!
А лис усе рубав і рубав дерево, гепаючи так, що аж піт котився. Спинившись, аби відсапатися, він краєчком ока завважив, що Братик Канюк посміхається. І цієї ж миті Братик Лис унюшив зраду. А канюк знай собі кричить, як заведений:
– Він там, Братику Лисе. Точно там! Я його бачив.
Лис удав, наче щось угледів у дуплі, і гукнув:
– Братику Канюче, здається, то лапа Братика Кролика… Щось я недобачаю, поглянь, будь ласочка.
Зацікавлений і здивований Братик Канюк підійшов та встромив голову в дупло. Не встиг він і оком змигнути, як лис схопив його. Канюк махав крилами та борсався, – але дзуськи! Братик Лис переважав його силою, тому дуже швидко схилив до землі. Тоді канюк почав канючити:
– Облиш мене, Братику Лисе! Не гай часу, бо кролик втече. Він уже так близько… Ще трішечки – і ти схопиш його.
– А до тебе, Братику Канюче, я ще ближче, ніж колись був до Братика Кролика, – хижо відповів лис. – Нюхом чую: ти мене дуриш.
– Облиш мене, – благав канюк. – Моя дружина чекає на мене. А Братик Кролик – він там сидить.
– А я навіть звідси бачу пасмо з його хутра на шипшині, – люто мовив лис, – видно, в який бік він тікав.
Мусив тоді Братик Канюк розповісти щиросердно, як на сповіді, як усе було, і зізнатися, що в житті його ніхто ще так безсовісно не дурив.
– Мені це до спини, – вишкірився Братик Лис. – Я залишив тебе вартувати кролика. І коли я йшов, кролик ще сидів у дуплі. Повернувся… ти тут, а Братик Кролик – був та й загув! І ти мені за це заплатиш. Я хотів сьогодні поласувати м’ясцем, тому замість кролика я засмажу на вечерю тебе.
– Але якщо ти кинеш мене у вогнище, я полечу, – зухвало відповів Братик Канюк.
– Цьому легко зарадити! Спочатку я вдарю тебе об землю, – не розгубився лис.
Він ухопив канюка за хвіст та як розма-а-ахнеться, щоб добряче вдарити його об землю! Одначе Братик Канюк чимдуж рвонув угору, наче повітряна куля, залишивши в руках у Братика Лиса жмут пір’я. З високості він глузливо прокричав:
– Ой як добре ти мене підкинув! Красно дякую! – І тільки його й бачили.
– А як же Братик Кролик, дядечку Римусе? – схвильовано запитало хлоп’я. – Що з ним трапилося?
– Не переймайся через Братика Кролика, серденьку. Я тобі іншого разу розповім, що було далі, бо щось мені заболів поперек, – продовжив оповідач, підвівшись, надяг свого бриля та взяв ціпок. – Мені треба трохи розім’ятися.