Братик Вовк знов набрався біди

Після того як в ошпареного Братика Вовка облізла вся шерсть, йому довелося чекати, поки виросте нова, бо сором було голому комусь на очі потрапляти. І так довгенько його не було, що Братик Кролик вирішив уже злізти зі свого шпиля й походити серед звірів.

Причепурився кролик і весело пострибав дорогою, сам до себе сміється, сам із собою розмовляє. Аж раптом чує:

– Рятуйте, звірі добрі, рятуйте!

Кролик нашорошив вуха.

– Будь ласка, хто там ходить, біжи сюди!

– Де ти? – питає Братик Кролик, а сам напровсяк став на три лапи, аби тікати, якщо то якась халепа.

– Я в глибокому ярку під цією важезною каменюкою!

Підповз Братик Кролик до глибокого ярка, а там… під величезною каменюкою безпорадно трусить лапами та жалібно стогне Братик Вовк.

Кролику так шкода його стало! Підібрав він поли сюртука і стриб в ярок, з’їхав на спині подивитися, що можна вдіяти.

– Ох-хо-хо, Братику Кролику, прибери цю каменюку, бо вона мене розчавить!

«Чом би й не допомогти, – розмірковував кролик, – особливо Братику Вовку». Узявся він за камінь, зібрав усі свої силоньки (ну, може, ще десь позичив, бо не може бути так багато сили в одного кролика) й відкинув геть.

А вовчисько не так вже й сильно розчавився. Обтрусився Братик Вовк, і спало йому на думку, що якщо він хоче поквитатися з Братиком Кроликом, то кращої нагоди годі й чекати. Подумав так і – хап кролика!

Братик Кролик ну брикатися й верещати, та марно! Що сильніше пручається, то міцніше його тримає Братик Вовк.

– І оце твоя подяка, Братику Вовче?

Вищирився вовцюга на всю пащу:

– Я дуже вдячний тобі, Братику Кролику! Такий вдячний, що зараз подякую й пущу тебе на обід.

– Ге, та ти геть невдячний! Там, звідки я родом, Братику Вовче, не можна вбивати тих, хто тобі добро зробив.

– Щось я в цьому не впевнений.

– Тоді ходімо до Пана Черепахи – він розумний і розсудить нас.

Погодився вовк, і вирушили вони до Пана Черепахи.

Старий черепаха уважно вислухав обох, надів окуляри, а тоді й мовив поважно:

– Гм, украй заплутана справа! Щоб її розв’язати, віднесіть мене на те місце, де Братик Вовк лежав, коли Братик Кролик його здибав.

Понесли вони Пана Черепаху до глибокого ярка, де каменюка впала на вовка. Походив черепаха навколо, ціпком землю подлубав. Тоді хитає головою:

– Перепрошую, панове, за утруднення, але без цього ніяк! Маю бачити, як саме Братик Вовк лежав і як саме каменюка лежала на ньому.

Улігся вовк в ярочку, і кролик знову привалив його каменюкою. Пан Черепаха обійшов навколо, подивився, поміркував, а сам ціпком якісь карлючки на піску креслить.

– Ну то що, Пане Черепахо? – нетерпеливиться Братик Вовк. – Воруши своїми мізками хутчіш, бо каменюка ось-ось мене розчавить.

– Ти був неправий, Братику Кролику… – розпочав Пан Черепаха.

– От бачиш! – переможно вигукнув вовцюга.

А Пан Черепаха продовжує:

– Ти був неправий, Братику Кролику… бо не варто було чіпати Братика Вовка, якщо він тебе не чіпав. Він своїми справами займався, і ти своїми займайся.

Соромно стало Братику Кролику, а Пан Черепаха провадить далі:

– Коли ти сьогодні прямував цією дорогою, то, певно, кудись ішов. Якщо ти дійсно кудись ішов, то і йди собі далі! Братик Вовк тоді нікуди не збирався і зараз нікуди не поспішає. – Черепаха обернувся до кролика: – Ти знайшов його під цією каменюкою, тож і залиш під нею!

І друзі потюпали звідти, залишивши Братика Вовка казитися од люті під каменюкою.