Найкрасивіший ліфт

Коли я був маленьким, я дуже боявся їздити ліфтом. Мешкали ми високо, на останньому поверсі, але якщо поруч не було тата чи мами, я ходив сходами пішки. Ліфт був похмурий, горіла там лише одна слабенька лампочка. Дорослі говорили: «Який страшний ліфт!»

Коли мені було років три-чотири, батьки мене самого нікуди не пускали, а коли я пішов у підготовчу групу, мене відвели до музичної школи, що в нашому дворі. І ось мені самому доводилося ходити на музику і повертатися додому. Звичайно, сходами бігати було важко, і я вже майже зважився їздити ліфтом, як прийшли працівники ЖЕКу і пофарбували брудні стіни ліфта темно-темно-коричневою фарбою. У ліфт заходити стало зовсім неможливо.

Ось так я і бігав по кілька разів на день на дев’ятий і вниз. Поки було тепло, ще сяк-так можна було побігати, а коли похолоднішало, у теплому одязі стало зовсім нестерпно.

Я став благати батьків, щоб забрали мене з музичної школи, і розповів чому. Тато подумав і сказав, що в суботу ми все це виправимо.

Через день, у суботу, ми взяли банки з фарбою, пензлики і пішли фарбувати ліфт. Спочатку тато наколотив світло-блакитний і салатовий кольори, і ми стали малювати небо і траву.

Через півгодини біля нас зібралися всі діти нашого під’їзду. Дорослі теж зраділи і говорили, що давно вже пора щось зробити з цим страшним ліфтом. І ми зробили!

На стінах ліфта зеленіли поля, серед трави росли розмаїті яскраві квіти, а в блакитному небі летіли птахи і хмари. І лампочку яскравішу вкрутили. Краса!

У нашому ліфті стало приємно їздити, і я перестав його боятися.