У скельному гроті

– Мамо, які пригоди чекають сьогодні на нашого мандрівника? – запитав увечері Миколка.

– Ось послухай, – відповіла мама, і вже за мить її синочкові здалося, що то він подорожує Кораловим архіпелагом.

Миколка був дуже щасливий. Перехилившись через борт, він побачив у воді власне обличчя. Радо відзначив, що веселковий туман залишив на його волоссі гарненьку згадку про себе – сріблясту чуприну, яка легенько виблискувала на сонці. Миколці дуже кортіло повернутися додому і розповісти татові про те, що він мав рацію, адже Пустельник насправді загубив аркуші зі своєї Книги, хотілося поділитися з ним тим, що йому вдалося віднайти другий уривок. Утім, хлопчик розумів, що не може марнувати часу.

Маленький мандрівник рушив далі, однак цього разу йому не вдалося дістатися берега до настання сутінків. Ніч застала його посеред дороги. Хлопчик дуже втомився, його охопив страх. Води океану були чорними, а небо затягнуло велетенськими хмарами. Він самотньо дивився поперед себе і тужив за домівкою, за м’якеньким ліжечком на затишному горищі, де стільки разів слухав, як шумить океан. Хлопчик почувався там цілком безпечно, навіть під час бурі. Нині йому було погано. «Та ж я і вдень, і вночі мріяв про те, щоб помандрувати в незнані світи, – заспокоював себе подумки. – Усе має вийти! Пустельник, безсумнівно, мене оберігає», – повторював він собі, дивлячись на зловісну воду і грізне небо. Врешті-решт, згорнувшись калачиком, Миколка заснув на дні човна, як це було в дитинстві. Він встиг лише зі страхом подумати про те, що човен дрейфує в невідомому напрямку, але, на щастя, досить швидко його здолав сон.

Прокинувшись на світанку, хлопчик усміхнувся. Небо було блакитним, а вода спокійною і чарівною, як ніколи. Відпочилий і сповнений запалу він поплив далі, спритно веслуючи та вишукуючи на обрії нові пригоди. Близько полудня він побачив у далечині гірські вершини, які так сильно іскрилися, що аж сліпило очі.

З кожною хвилиною Миколка наближався до якогось казкового видива, яке мерехтіло і виблискувало в небачений досі спосіб. З північної сторони острова височіли величні гори з півпрозорого каменю, який вигравав фіолетовими, рожевими і білими барвами. Видавалося, що їх витесали зі скла або криги. Коли крізь них пробивалися сонячні промені, усе довкола вкривалося рожевою тінню. Гори здіймалися над рівниною, вражаючи розмірами й урочистою красою.

Приголомшений тим, що постало перед його очима, Миколка зійшов на берег і роззирнувся довкола. Острів здавався напрочуд чистим. Він побачив людей у білому одязі і подумав, що сьогодні тут якесь свято. Біля підніжжя гори, на кам’яній лавці, спираючись руками на різьблений дерев’яний ціпок, сидів старий чоловік. Він уважно розглядав прибульця, його очі світилися мудрістю і добротою, тому Миколка сміливо наблизився до старця.

– Сто років не бачив жодного мандрівника на нашій землі, – приязно сказав старий. – Востаннє тут був Пустельник.

– Ви його знали? – вигукнув Миколка.

– Знав.

– Яким він був? – запитав хлопчик із неприхованою цікавістю, яка наростала.

– Спокійний, мудрий. Він завжди дивився в очі, звертаючись до людини.

– Чи правда, що він залишив на вашому острові уривок своєї Книги?

– А чому ти про це питаєш, друже?

– Я пливу на Останній острів. Хочу переказати тамтешнім мешканцям вчення, яким не встиг поділитися Пустельник.

Старий чоловік зраділо подивився на Миколку і сказав:

– Є на нашому острові уривок Книги Пустельника, але вже давно його ніхто не тримав у руках! Я відведу тебе туди.

Миколка, серце якого стугоніло, поспішив услід за своїм провідником. Той привів його до найпрекраснішої в цій місцевості гори.

– Багато років тому острів’яни висікли тут печеру, – розповідав далі старець, – і сховали в ній уривок Книги, про якути розпитуєш. Печеру закрили, поставивши двері з відшліфованого гірського каменя, – додав він. Миколка помітив розкішні двері, за якими ховався скарб. – Коли хтось бажав почитати Книгу Пустельника, – продовжував чоловік, – приходив сюди і в цілковитій тиші вбирав у себе її мудрість. На жаль, однієї ночі з гір зійшла величезна лавина, яка їх пошкодила.

Миколка спробував відчинити двері, але марна справа: вони не рушили з місця.

– Нічого не вдієш, мій друже, – лагідно відізвався дідусь і торкнувся пальцем невеличкого отвору біля дверних завіс. – Поглянь-но, Миколко, ось у чому проблема. Під час зсуву маленький уламок відколовся в цьому місці, згодом його віднесло припливом. Відтоді завіси не ходять, а тому годі комусь відчинити двері.

Миколка замислено слухав старого чоловіка, аж раптом вигукнув:

– Так, звичайно! Авжеж, це він! – І став похапцем викидати речі зі свого рюкзака, щось шукаючи. За мить він стискав у долоні молочно-фіолетовий камінчик, з якого матуся хотіла зробила чудесну оздобу на шию. Старець остовпів.

– Звідки це в тебе? – запитав він.

– Море викинуло його на мій берег. Ось перевіримо, чи він сюди підійде.

Хлопчик обережно приклав камінчик до щілини біля завіс. З роками, омитий водами, він став гладеньким, проте ідеально заповнив собою отвір.

– Здається, він триматиме тепер завісу, – із надією в голосі сказав старенький.

Миколка легенько натиснув на клямку й обережно відчинив двері. Острів’яни, які спостерігали за усім цим, заплескали в долоні. Всередині печери на скелястій полиці лежав старий аркуш із Книги Пустельника. Хлопчик прочитав: «УСМІХАЙСЯ І БУДЬ ДОБРОЗИЧЛИВИМ».

– Прекрасно, мій маленький друже, – відізвався дідусь. – Для чого має лежати Книга в печері? Візьми її і неси далі!

Миколка задумався. Перед його очима постала картина: мама, яка з усмішкою виконує свої щоденні обов’язки, тато, що приязно ставиться до світу, сусіди і родичі, які ніколи нікому не роблять зла. Ці спогади посилили його бажання якнайшвидше занести Книгу на Останній острів.

– Дякую за усмішку і доброзичливість, мій провіднику, – сказав Миколка. Спакувавши свій безцінний скарб, маленький мандрівник попрощався і поплив далі.

* *

– А що, а що ж було далі, мамо? – запитав Миколка.

– Чи знайшов Миколка наступний острів, дізнаєшся згодом, синку, – але за однієї умови.

– Якої?

– Я б хотіла, щоб завтра ти увесь день усміхався. Сказавши це, мама поцілувала сина перед сном.