Кінець місії

Так минали тижні. Якогось дня зацвіли біля кам’яної стіни парасольки. Були вони такими гарними, що Миколці захотілося плакати від щастя.

Квіти стали неабиякою окрасою місцевості, тому острів’яни із задоволенням стали приходити до мурів. Тут вони могли відпочити, порозмовляти або почитати книжку. Миколці здавалося, що вони усміхаються, дивлячись на дивовижні рослинки. Запах квітів, змішаний із веселковим туманом, був настільки тонким, що поліпшувалося самопочуття людей. Дозріле насіння парасольок, як і на Зеленому острові, у великій кількості розліталося на всі боки.

Згодом Миколка помітив цю дивовижну квітку у вікні одного із будинків неподалік муру, а потім – у другому, а за ним – у третьому. Він дуже зрадів. Чарівна рослинка поволі завойовувала серця мешканців Останнього острова – довкола все ставало яскравим і привабливим.

Книга Пустельника переходила з рук у руки. За кілька тижнів Миколка помітив, що мешканці Останнього острова стають значно спокійнішими, лагіднішими і привітнішими. Уже не чути було, щоб грюкали двері, вляглася метушня на вулицях. Садки біля будинків вигравали безліччю барвистих парасольок. Матусі усміхалися до своїх дітей, а діти усміхалися до своїх матусь. Миколка спостерігав за цим з великою радістю й усе частіше думав про те, що його місія добігає кінця, що треба скоро повертатися додому. Він розумів, що мине ще багато часу, поки тут запанує лад і спокій, якого так прагнув Пустельник. А проте сподівався, що зробив усе, що було в його силах.

Він дістав подароване намисто і став гадати, що ж намалювати на останній намистинці. Врешті-решт маленькими літерами, які дуже нагадували почерк Пустельника, написав: «Усе можливо».

Миколка вирішив повертатися додому. Він поговорив про це з дідусем Теодора, і той сказав на прощання слова, які назавжди закарбувалися в пам’яті хлопчика:

– Завдяки Книзі Пустельника і тому, що ти нам розповів, на наш острів повернулося життя і надія.

Спакувавши свій маленький рюкзак, Миколка попрощався з усіма й рушив до свого човника – незмінного товариша під час його мандрівки. На березі хлопчик побачив Теодора – той чекав на нього із самого ранку. Миколка підійшов до свого нового друга і почув:

– У мене теж колись була мрія, яка ніяк не здійснювалася. Я хотів мати такого друга, як ти, але не міг ні з ким подружитися. Я хотів тобі сказати на прощання, що мрії справджуються, адже ти став моїм другом.

– Я теж радію тому, що познайомився з тобою, і вірю, що ми колись неодмінно зустрінемося. Бувай!

Друзі щиро обійнялися.

Миколка невтомно веслував. Він хотів якнайшвидше опинитися в затінку вічнозелених дерев серед своїх найближчих людей. Хлопчик пропливав мимо островів, на яких побував раніше.

Він зрадів тому, що на Книголюбному острові відкрилися дві нові читальні. А в середмісті сьомого острова повісили табличку з текстом знаменитої рахуванки. На Зорепадному острові так само падали зірки. Родина Маринки знову із прихильністю прийняла до себе Миколку, тож він зміг перепочити в них перед тим, як попливти далі. Спопелілий острів уже не виглядав згарищем, оскільки тут пройшли рясні дощі, і він ожив. Де не глянь – колосилися поля Великого Рисівника, а комори вщерть були наповнені запасами. Зелений острів став ще мальовничішим. Тут хлопчик зміг підкріпитися і збадьоритися. На третьому острові молочно-фіолетові гори так само прегарно виблискували, а на Веселковому острові його зустрів той самий похмурий скелястий мур. Острів’яни радо вітали Миколку, розпитуючи про все, що сталося з ним під час подорожі.

Серце Миколки забилося лунко, коли одного ранку побачив здалека вічнозелені дерева. Погожий вітер допоміг хлопчикові легко здолати решту шляху.

Він почувався найщасливішою дитиною у світі, потрапивши ввечері в обійми батьків, які так за ним тужили.

Наступного дня хлопчик сидів на порозі рідного дому, вдивляючись у простори океану. Він мріяв про те, як побачиться з Маринкою і Теодором, за якими вже сумував…

* *

– Мамо, а він ще побачить колись своїх друзів? – запитав заслухавшись Миколка.

– УСЕ МОЖЛИВО, синку… Нехай сьогодні тобі насняться Коралові острови. На добраніч!

КІНЕЦЬ