Очуняв я в ліжку. Спочатку подумав був, що моя пригода тільки наснилася, а тоді відчув на шиї ланцюжок медальйона й зрозумів, що це мене хтось порятував.
Відчинилися двері, до кімнати зайшов Ельзивір Блок. Я гадав, він накинеться на мене за те, що я викрив контрабандистське лігво. Та натомість цей чоловік усміхнувся й простягнув мені полумисочка з юшкою.
Поки я їв, він розповів мені, як вони з Ретсі почули якісь крики зі склепу. Чоловіки помчали назад і знайшли всередині мене. А потім перенесли на другий поверх Ельзивірової корчми «Чом би й ні».
– Можеш лишатися в мене, доки оклигаєш, – сказав Ельзивір.
Отак я пролежав у ліжку кілька днів. І весь цей час господар доглядав мене, наче нянька. Виявилося, що добрішої людини годі й шукати А я-бо завжди вважав його жорстоким.
Ельзивір повідомив моїй тітці, де я, та коли я врешті повернувся додому, вона відмовилася мене прийняти.
– Вирішив утекти, – прошипіла вона, – Ото й блукай тепер хоч цілу вічність.
Так я став безхатченком. Єдиним моїм другом був Ельзивір, тож я повернувся до його корчми й розповів про те, що зі мною сталося.
– Живи собі тут, – підбадьорив мене чоловік. – У моїй корчмі до біса вільних кімнат.
Отож я оселився в старій корчмі. Вранці ходив до школи, а вдень допомагав поратись у садку або лагодити човни в бухті.
Відколи загинув Девід, Ельзивір мешкав сам і, гадаю, був радий моєму товариству. Корчмар рідко згадував про сина, однак часто говорив, як ненавидить містера Маск’ю, суддю, який убив хлопця.
Якось я гуляв у лісі й зустрів там дочку Маск’ю Ґрейс. Дівчина вчилася разом зі мною в школі. Вона була гарненька і привітна й завжди мені подобалася. Коли ми далі пішли разом, мій язик сам розпатякав усе про нещодавні пригоди. Ґрейс одразу стривожилася.
– Джоне, – сказала вона, – дуже прошу, будь обережним.
Я знав, що мала на увазі дівчина. Ельзивір був контрабандистом, тож вона думала, що я теж став на хисткий шлях. Батько Ґрейс ненавидів контрабандистів і поклав цілковито звільнити від них Місячну Затоку. А одного вечора я на власні очі переконався, яким завзятим він був.
Ми з Ельзивіром грали в карти в корчмі «Чом би й ні», коли в двері увірвався суддя. Ельзивір підскочив, його обличчя запалало від люті.
– Тебе в мою хату ніхто не запрошував! – крикнув він.
– У твою хату? – запитав Маск’ю. – Це ненадовго! – і він жбурнув на шинквас якогось папірця.
Ельзивір мовчки його прочитав, потім передав мені. Там ішлося про корчму. Вона ніколи не належала Блокові, він просто винаймав її в одного місцевого землевласника. Тепер Маск’ю запропонував тому більше грошей, щоб і зовсім викупити її для себе.
– Щоб до наступного тижня вами тут і не пахло, – кинув на прощання суддя.
– Ельзивіре, – сполошився я, – що робити? Нам бракує грошей на утримання корчми.
– Є тільки один спосіб, – була Ельзивірова відповідь. – Завтра вночі до бухти прибуває судно з новою партією контрабанди. Важить вантаж чималенько, й тим, хто допоможе винести його на берег, добре заплатять. Ти з нами?
Контрабанда! Від самої думки про це мене кинуло в піт, та Ельзивір був моїм рятівником. Тож я вирішив, що не можна залишати його в біді.
– Так, – відповів я.
Того вечора я знову зустрівся в лісі з Ґрейс і повідомив їй кепські новини. Вона й досі хвилювалася через мої зв’язки з контрабандистами й боялася, що мене можуть схопити.
– Це ж тільки раз, – пообіцяв я, – а потім у мене вже будуть свої гроші.
– Тоді я запалю свічку й триматиму її на одному з бескидів[1], поки ти повернешся, – сказала дівчина.
[1] Бескид – тут: підмиті морем невисокі гори (прим. перекладача).