Гості

Та одного дня усе змінилося. Якось Робінзон прогулювався узбережжям і помітив на піску відбитки людських ніг. Якусь мить він незмигно на них дивився й серце його страшенно калатало. Чоловік кинувся до хижки.

Бідолашний так перелякався, що тиждень не виходив надвір. Та зрештою оговтався.

– Це просто нерозумно, – подумав він. – Напевно, то були мої власні сліди!

Того дня Робінзон повернувся на узбережжя і приклав свою ногу до відбитка. Але слід виявився більшим. Він належав комусь іншому.

Загадкові сліди дуже стривожили Робінзона. Але минали дні, тижні, місяці, а ніхто не з’являвся… Аж одного дня, вирушивши на полювання, Крузо зробив страхітливе відкриття.

На березі він натрапив на залишки багаття та людські кістки. Робінзонові зробилося зле. Тут безумовно сталося щось жахливе.

Тепер більше не можна було почуватися на острові щасливим. Робінзон Крузо щодня тривожно поглядав на море, боячись, що гості повернуться.

Так він чекав кілька місяців. І знову нічого не відбувалося. Та якось уранці він помітив на березі багаття.

Робінзон підкрався ближче. Зі своєї схованки він побачив десятків зо два дикунів, що витанцьовували навколо багаття й бенкетували.

Крузо не на жарт розхвилювався. Закінчивши свій бенкет, дикуни посідали в каное й подалися геть.

Тепер уже Робінзон боявся за власне життя. Він підозрював, що коли дикуни дізнаються про нього, то зовсім не зрадіють.

– Колись вони можуть мене виявити, – міркував чоловік. – Тож треба заздалегідь приготуватися до зустрічі з ними.

Він зміцнив огорожу навколо своєї хатини і приладнав до неї рушницю.

Далі посадив навколо дерева, щоб сховати частокіл від сторонніх очей. Він не хотів ризикувати.