Порятунок Синього-з-Діркою

Шкарпетки завмерли. Їм мову відібрало від блискавичного розвитку подій. Щойно сміялися й стрибали – і от уже в квартирі запала зловісна тиша.

Сталося щось надзвичайне – це розуміла вся нижня шухлядка. Вся Ліга непарних шкарпеток.

А господиня, наспівуючи, взялася до хатніх справ. Витягла з пральної машини чистий одяг. І – отакої! – побачила серед темної білизни одну білу шкарпетку. Знову одну! Та що ж це таке? Що за звички в тих шкарпеток – лізти до пральки без пари! Тепер цій колишній білій місце на смітнику. Вона з чорним одягом випралась. У сміттєве відро її! До того дірявого!

І до Синього-з-Діркою приєдналася волога, вже далеко не біла шкарпетка. Згори на них ще й чайну заварку витрусили. У таку халепу шкарпетки ще не потрапляли: сидіти й чекати в сміттєвому відрі, поки тебе закидають яєчною шкаралупою й ковбасними шкурками, а тоді винесуть геть? Що ж робити?

Господиня знову завантажила пральну машинку, ввімкнула її. Тільки-но встигла заварити собі чаю, як задзвонив телефон. Судячи з того, як вона зраділа, телефонувала її подруга – та, що по суботах приходить зі своїм псом, який, коли ніхто не бачить, усюди пхає свого носа. Тепер, ще й із горнятками запашного чаю, не менше як півгодини теревенитимуть.

Пора діяти! Шкарпетки натиснули на край шухлядки зсередини – і вибралися назовні одна за одною.

До кухні було далеко, довше, ніж від шафи до Шкарпат. Але треба було рятувати Синього.

Залишили Крихітку в коридорі вартувати, наказали в разі небезпеки дати сигнал. А самі рушили до сміття. Зсунули на відрі пластмасову кришку: так і є! Сидить шкарпетон, дірку набік зіжмакав – замислився. А поруч сіро-біла шкарпетка висмикує з себе чайну заварку.

– Нумо, – сказав Спортсмен, – тримайте мене!

І поліз всередину.

Дотягнувся до Синього, вони зв’язалися вузлом, ще й сіро-білу підхопили.

– Тягніть! – гукнув Спортсмен.

– Ги-ги-ги! – голосно засміялася господиня за стіною. Шкарпетки застигли, прислухаючись. Ні, все гаразд: розмова з подругою в розпалі. Операція з порятунку товаришів триває.

Синій, опинившись на підлозі, обтрусився, як пес. А сіро-біла, волога, уся в чаїнках, потребувала ретельної чистки.

– Сніжинка! – оглянувши себе, всміхнулася сіро-біла. – Шахтарська сніжинка…

– Треба занурити Сніжинку у воду, виполоскати її і добре викрутити! – запропонувала Вовняна Шкарпа.

У яку ж воду занурити? Де ту воду взяти?

– У Шкарпацьких озерах! – Ведмедик озирнувся до вікна. – Онде одне з них.

І показав на акваріум, що стояв на підвіконні. Акваріум з чистою водою, зеленими водоростями та верткими смугастими рибками.

– Ні, – відказала Вовняна Шкарпа. – Рибки чаю не п’ють. Лише воду попсуємо. Шкода рибок. Гайда до крана з водою!

Кран відкрутили гуртом – запхали Сніжинку під воду. Вже вона милася-милася, полоскалася-полоскалася, і хоч білою не стала, все ж позмивала з себе ті руді чаїнки. Стоїть у калюжі води, тішиться…

Шкарпетки кран закручують, а самі прислухаються – що там, за стіною, діється? А там господиня щось голосно розповідає товаришці.

Є ще час.

Поставали в раковині двома командами одна навпроти одної. Розтягнули Сніжинку, як канат, та й викручують, воду з неї вичавлюють.

– Обережно, – попередила Сніжинка. – Не роздеріть. Вовняна Шкарпа, шкарпетон Синій-з-Діркою, або ж просто Синій, та шкарпук Ведмедик крутили в один бік. А Спортсмен, Зебра та Гонщик – у протилежний.

Викрутили – й мерщій до кімнати з шафою, по дорозі вартового Крихітку – хап!

– Куди? – заверещав він. – Куди без сигналу! Я вам що тут, просто так стою?.. Чи прогулююся?.. Чи відпочиваю?.. Я ж вас, шкарповдури, охороняю! Відходити тільки за моїм сигналом!

– Стоп! – зупинився тоді Синій.

Усі поставали, нічого не розуміючи.

– Давай сигнал! – скомандував Синій.

І Крихітка тоненько пискнув. Усі зірвалися з місця. І перш ніж почулися кроки господині, шкарпетки встигли ще й Сніжинку на батарею парового опалення закинути… Нехай собі сохне.