Порятунок Спортсмена

Спортсмен пробився. Він так хотів пробитися до людей, що одного дня це нарешті сталося.

Хлопчик промочив на прогулянці ноги і до вечора вже шмаркав, пчихав і кашляв. Мама вклала його до ліжка, принесла чаю з малиною, нагріла солі й наповнила нею білу шкарпетку з футбольним м’ячем на боці. Хлопчик лежав на канапі, обкладений книжками, гортав їх, сміявся, а в нього на грудях, зручно вмостившись, роздивлявся картинки Спортсмен. Ще ніколи він не почувався так упевнено. Уявляв, що працює в хлопчика охоронцем або лікарем, або виконує якесь надзвичайно важливе спецзавдання. Тому так тепло всередині, бо відповідальність і значуща справа гріють.

Шкарпетки заздрили шкарпетонові. Кожна шкарпетка хотіла почуватися потрібного, корисною, не зайвою… Але щоб лікувати – до такого вони не могли домріятися навіть у своїх найсміливіших сподіваннях. А Спортсмен не раз казав, що проб’ється до людей – і от пробився. Усім залишалося тільки потішитися зі Спортсменової радості.

Ідилія закінчилася дуже швидко. Хлопчик одужав, а білий шкарпетон, виконавши своє призначення, набув жовтуватого відтінку і навіть зазнав виробничої травми – коричневу підпалину. Ввечері господиня побажала хлопчикові доброї ночі, вимкнула світло, а шкарпетона з сіллю викинула в мішок для сміття, що вже чекав біля дверей – повний-повнісінький.

Спортсмен опинився на вершечку сміттєвої купи. Хіба міг він кілька днів тому, коли рятували Синього-з-Діркою, уявити, що сам невдовзі лежатиме серед покиді. Міг би зіскочити додолу і повернутися до своїх, та важка сіль не пускала. Він навіть ворухнутися не міг. Вранці господар стягне шворки на краях пакета до сміття – і винесе його геть. Тоді вже нічого не вдієш.

Почулось якесь шарудіння – це шкарпетки навпомацки сунули темним коридором. Спортсмен ворухнув підпаленим боком. Друзі! Вони не покинули його в біді. Але хоч як намагалися розв’язати вузол на маківці Спортсмена – нічого не виходило. Шкарпетон і сам викручувався як міг, але що з того… Міг він у такому стані мало. Як не поможеш собі сам, то й інші навряд чи зможуть. Напханий сіллю, він був зараз грубий і неповороткий. Зовсім не спортсмен… Лантух травмований.

– Ножиці зможете сюди підтягнути? – раптом озвався він.

Його навіть не запитали, навіщо йому ножиці. І так було ясно.

– Тримайте міцніше! – попередив друзів. – Та не мене, – реготнув від лоскоту коли його вхопили за боки. – Ножиці тримайте.

І кинувся вперед. З дірки, що утворилась від зіткнення, заструменіла цівочка солі, дедалі швидше й рясніше. Білий сіпався, згинався, підстрибував, допомагаючи собі позбавитися зайвої ноші.

– Я зараз викручусь навиворіт, а ви мене добряче витріпайте, гаразд?

Так і зробили. Вхопили білого з обох кінців – і витріпали, як хідничок. Тільки соляна пилюка злетіла в повітря.

Вигляд у Спортсмена був такий, начебто він побував у бійці. Дірка, підпалина, вузол…

Усі мовчали.

– Коли дірку нарешті зашиєш? – озвався Синій.

І Спортсмен усміхнувся, а тоді й тихенько засміявся, йому сподобався новий варіант давнього жарту. Хто б міг подумати, що він сам колись матиме дірку!