Коли, гарненько відпочивши, мандрівники прокинулися вранці, сонечко вже ласкаво сяяло в бездонному небі. Нічна пригода з таємничим білим хижаком тепер не видавалася такою страхітливою.
– Таки не одважився цей звір мене зжерти, – осміхнувся Мохобородько. – Напевне, побоявся, що борода стане поперек горла.
Тепер жарти над нічним гостем ніхто не вважав недоречними. Муфтика з Півчеревичком розвеселив цей дотеп.
Ранкове порання забрало чимало часу, головне тому, що Муфтик дуже ретельно чистив щіткою свою муфту. Прибравши галяву після нетривного сніданку, друзі сіли в машину і подалися з лісу, їм нікуди поспішати, настрій гарний, і вони радісно помахали вертольотові, який чомусь низько кружляв над лісом.
– Дивно й подумати, що ми ще вчора не знали один одного, – сказав Муфтик, звертаючи на шосе.
– Двадцять чотири години тому ми, образно кажучи, і не відали про існування один одного, – зауважив Мохобородько, – а вже встигли дещо пережити гуртом.
– Початок ніби непоганий, – кивнув Півчеревичок. – Подивимося, що далі буде.
За дружньою бесідою й незчулися, як промайнув час, і мандрівники дісталися до іншого міста.
– Все-таки автомобіль – чудова річ, – похвалив Півчеревичок. – Тільки воруши пальцями та гуцай. Раз кашлянув – і в новому місті.
– Мене міста не дуже цікавлять, – сказав Мохобородько. – На мою думку, не варто й зупинятися тут, серед каміняччя. Погода чудесна, природа так і вабить на своє лоно.
Але Муфтик попередив:
– Усе ж раз доведеться ненадовго зупинитись – я мушу отримати на пошті свої листи.
Він покотив навпрошки до центрального майдану і загальмував перед головпоштою. Але тут перш за все увагу мандрівників привернула юрба, що зібралася навколо стовпа з гучномовцем. Обличчя у всіх були серйозні й заклопотані.
– Певне, дуже цікава передача, – висловив здогад Півчеревичок.
Муфтик стенув плечима і відчинив віконечко.
І тут мандрівники почули тривожний голос:
– Увага! Увага! Увага! – Кожне слово диктор промовляв чітко й схвильовано. – Над нашим містом нависла котяча небезпека. Просимо зберігати спокій і порядок, позачиняти всі вікна. За котячими зграями, що наближаються до міста, постійно стежать з вертольота, про їхнє просування сповіщатимемо по радіо. Просимо не панікувати і не випускати з квартир собак. Добровольців-кішколовів реєструють у начальника пожежної охорони.
– Оце так, – похитав головою Мохобородько. – Бачите, що вийшло з нашої котячої гонитви.
– Місто майже в облозі, – зітхнув Муфтик. – Страшно й подумати, але в цьому винні ми.
– Як це – ми?! – вибухнув Півчеревичок. – Ми лиш прив’язали до машини іграшкове мишеня, і годі.
Муфтик ніби й не чув Півчеревичкового зауваження.
– Я гадаю, що ми повинні записатися в начальника пожежної охорони, – сказав він.
– Нісенітниця! – скрикнув Півчеревичок. – Одне місто ми вже порятували від кішок, інші хай самі з ними борються!
Друзі так і не дійшли згоди.
Із динаміка полинула журлива музика, і Муфтик пішов на пошту по листи, щоб тим часом його супутники угамувалися. За кілька хвилин він повернувся.
– Скільки листів отримав? – запитав Півчеревичок, запал якого вже минув.
– Одинадцять, – одказав Муфтик. – І ще новорічну листівку, котру через неуважність одіслав надто рано.
– Прочитай нам хоч одного, – попрохав Мохобородько. – Це бодай на мить відверне наші сумні думки од цих проклятих кішок.
Муфтик трохи зніяковів, та все-таки заходився перебирати свої листи, щоб вибрати підходящий.
– Послухайте лишень! – раптом скрикнув він вражено. – Тут є абсолютно несподіваний лист!
– Як це – несподіваний? – здивувався Півчеревичок.
– Одного листа писав зовсім не я, – пояснив ошелешений Муфтик. – Почерк геть незнайомий!
І недовго роздумуючи, розкрив конверт і став голосно читати:
«Вельмишановний Муфтику!
Вам пише та бабуся, яку Ви разом зі своїми друзями звільнили од кішок. Вельми вдячна усім Вам за неоціненну допомогу! Та, на жаль, трапилася велика біда – разом з іншими втік і мій улюбленець Альберт. Зосталася я нещасна і самотня без свого Альберта. Минають, мов кара, мої старечі дні. Ох, нудно мені й сумно. Я дуже вас прошу – поверніть мого Альберта!
У котячій зграї Ви його легко впізнаєте. Він гарний білий котик, лагідний і скромний, зовсім не такий, як інші. На шиї в нього синій бантик, що додає йому принади й чарівності.
Дуже чекаю Вас і ваших друзів, зрозуміло, неодмінно разом із Альбертом. Я зварю какао і спечу тістечок».
Муфтик закінчив читати, і в машині на деякий час запала мовчанка. Тоді Мохобородько сумно промимрив:
– Ось тобі й тістечка з варенням!
– Проти тістечок я ніскілечки не заперечую, – сказав Півчеревичок. – Проти какао – теж. А от кіт Альберт не викликає в мене ніяких симпатій.
– Оце й роби людям добро, – тяжко зітхнув Муфтик. – Тепер, будь ласкавий, добудь їй Альберта хоч із-під землі.
– Через цей клопіт ще борода моя геть посивіє, – стривожився Мохобородько.
Та що вдієш – друзі розуміли, що їм треба шукати Альберта. Не можна сидіти склавши руки, якщо прохає літня нещасна людина.
– То будемо записуватися в начальника пожежної охорони? – похмуро спитав Півчеревичок.
Та Мохобородько переконав, що доцільніше діяти самостійно.
– Начальникові пожежної охорони до Альберта байдужки, – заговорив він. – Його цікавить протикотяча боротьба в цілому, а ми конче мусимо спіймати саме Альберта.
– Згоден, – пристав на це Муфтик.
Він сів за кермо, і машина покотила тим же шляхом.
– Тож, виходить, ми маленькі кішколови, – прогугнявив Півчеревичок. – Ох і заняттячко!
Друзі на це змовчали. Муфтик старанно вів машину, а Мохобородько, схиливши голову, замислено роздивлявся свою бороду, начебто злякався, що вона вже взялася сивиною.