Контрольна з математики

Щодня я спостерігав за татом. Він виходив з дому рано-вранці, а повертався дуже пізно. Здавалося, що роботи в нього більш ніж достатньо. Він сам постійно говорив, що страшенно зайнятий. «Адам точно щось не так зрозумів», – втішав себе я. Мене більше непокоїло, що в тата якісь справи з гангстером. Я вирішив запитати Вінзу, чи він про нього знає. І хоча Войтек попереджав мене, що Вінзу в змові з гангстером, я вже в це не вірив.

Я вибрав серед своїх іграшок найкращий автомобіль, з номером на дверях і розсувним дахом, і пішов у дитячий будинок.

– Худий і розпатланий? Тепер усі молоді люди так виглядають, – зауважив старший пан, якого ми зустріли перед входом. – От, один з таких якраз іде! – Він вказав на подвір’я.

На наше щастя, це був Вінзу.

– Втікачі! – зрадів він, побачивши нас. – Я саме йду до Бартека.

– Це чудово, передай йому це. – Я вийняв з кишені блискуче авто на пружинних підвісках. – Він казав, що друг йому зіпсував якраз таке авто, а в мене їх є кілька.

– Супер! Але він більше зрадіє, якщо ти сам йому віддаси. – Вінзу широко посміхнувся, наче я приніс невідомо що.

– А ми підемо з тобою до Бартека. – Войтек подружньому мені підморгнув.

Ми вийшли на вулицю. Саме настав час прояснити найважливішу справу. Що пов’язує Вінзу з гангстером? Войтек, як завжди, не дав мені можливості ані півслова вставити. Він запитав, чи Вінзу знає велетенського, мов Шрек, чолов’ягу, який їздить «мерсом» S-класу, бо ми вважаємо, що він його знає, адже бачили їх разом на вулиці Мальовничій, і навіть якщо Вінзу наполягав би на тому, що нікого такого не знає, то все одно насправді він знає.

– А що ви від нього хочете? – запитав Вінзу.

– Ми? Нічого. – Войтек не хотів ділитися з Вінзу всією інформацією про гангстера. – У нього класна тачка і…

– Ви знову в щось граєтеся? В «Шрека-1» чи в «Шрека-2»? – з посмішкою запитав Вінзу. – Ви бачили нову споруду поруч з Будинком культури? Ваш Шрек купив там тренажерний зал, замовив флаєри з рекламою, а я і кілька моїх друзів їх розвозили, щоб трохи заробити. Тоді на Мальовничій я зустрів його випадково, може, він перевіряв, чи ми не викидаємо флаєри в смітники, чи… – Вінзу не закінчив, бо, коли Войтек почув, що гангстер купив тренажерний зал, його очі стали по п’ять копійок, а він врізався в ліхтар.

– Оце я розпластався! – завив він від болю.

Справді, його ніс був повністю розквашений.

– Буде краще, якщо ми покажемо тебе лікарю, – вирішив Вінзу, беручи Войтека за руку.

Ми були зовсім поруч з лікарнею, і лікар швидко знайшовся. Якусь мить він говорив з Вінзу про Бартека. За цю мить Войтек встиг прошепотіти мені на вухо:

– Гангштег купив тгенажегний жал, щоб відмивати брудні гроші! – бубонів він, бо ніс у нього був все ще розквашений, а Войтек його дуже сильно стискав.

У голову Войтека іноді приходять розумні думки, що я ним навіть захоплююсь. Тепер я зрозумів, чому він задивився і вдарився об ліхтарний стовп. Ми не могли продовжувати говорити, бо лікар хотів оглянути ніс Войтека.

Я пішов до Бартека. Він неймовірно зрадів і моєму візиту, і автівці.

– Я привів друга, Войтека. Він заздрить мені, що я тобі читав, і тому теж хотів би тобі почитати, але він розквасив ніс об ліхтар, тому читати навряд чи зможе, – пояснив я.

– А мій ніс уже переквасився, – сказав Войтек, заходячи в палату.

Щоб було смішніше, ми читали по частинах: півсторінки – я, півсторінки – Войтек, а Вінзу – цілу сторінку. Хлопчак із сусіднього ліжка теж уважно слухав. Було дуже класно.

– Дівчата будуть нам заздрити! – радів Войтек.

Ми недовго сиділи з Бартеком, бо Вінзу дуже поспішав додому.

– У мене контрольна з математики, я вчуся і вчуся, а ця наука в мою голову ніяк не влазить, – зітхнув він.

Я подумав, що колись пан А Ти Хто допомагав Вінзу, але тепер його немає. Я знову згадав про Беррі. Повертаючись, я пішов до дідуся, щоб запитати про собаку.

– Він не приходив. Він мудрий, тому знає, що тут йому вже немає чого шукати, – промовив дідусь.

«Це все моя вина», – пригнічено думав я. Вчителька в школі вчила нас, що ми повинні завжди дотримуватися обіцянки, а я не дотримав.

– Я не можу знайти Беррі, – сказав я, коли мама запитала, чому я не хочу їсти вечерю.

– А тобі все Беррі й Беррі, ти як до чогось вчепишся, то як реп’ях. Може, хтось його вже прихистив і тому він не бігає містом.

Я був на неї злий. Вона добре знає, що ніхто б не прихистив Беррі, бо він негарний. Я пішов з кухні, знайшов старий пістолет з гумовими кулями і почав стріляти в різні боки, поки зі стіни не впала картинка.

– Негайно його відклади! – мама забрала в мене пістолет.

– Не злися на нього. Коли я був маленький, то теж грався зброєю. І я завжди перемагав! – почувся з кухні голос тата.

– Якби ти ще й у дорослому житті таких результатів досягав! – буркнула мама. – От недолугий Пьотровський з вашого класу, що вам тільки набої подавав, тепер виступає по телебаченню, по світу їздить, книжки пише.

– Бо в нього мізки на навчання були налаштовані, а я тільки в математиці лаври пожинав. – Тато зайшов у мою кімнату. – Якби мені не довелося кинути навчання, я б теж виступав по телевізору як експерт.

– З математики? – запитав я, бо мені в голову раптом прийшла ідея.

– Так, – зізнався тато.

– А ти міг би допомогти моєму другові навчитися до контрольної? – запитав я тата.

– Правильно казати «підготуватися до контрольної», – виправив мене тато. – Звісно, я ж допомагаю і тобі, і Адасю.

І як я раніше про це не подумав! Тато ж дійсно робить уроки з Адамом, бо готує його до якогось тесту. Я не знав лише, що вони займаються математикою.

Тато пообіцяв, що в суботу знайде час для мого товариша. От тільки я не сказав, хто це. Може, це й на краще? Батьки почали б питати, звідки я його знаю, і я б видав усі наші секрети. А я дуже люблю мати секрети. Бо ж краще їх мати, ніж не мати, правда ж? Я сподівався, що мама не пригадає собі зустріч з Вінзу на заправці, бо якщо вона пригадає… о, це буде недобре.

І таки стало недобре, незважаючи на те що мама нічого не пригадувала. Та про це я розповім за мить.