Веслохвости

Золотуня пересікла ліс, а потім звернула на стрімку кам’яну стежку. «А що як Моллі впала у водоспад? – думала Лілі. – Чи вміє вона плавати?» У Джесс також був стурбований вигляд. Вони поспішили стежиною ще швидше – на рев водоспаду.

За черговим витком стежки друзі раптом побачили стіну блискучої шумливої води. Вода спадала стрімкою пласкою скелею і, пінячись та пускаючи бульбашки, впадала в басейн унизу.

– Сяйливий водоспад! – видихнула Лілі. – Він прекрасний!

– І небезпечний, – зауважила Золотуня. – Будьте обачні, дивіться, куди ступаєте. Від води усе тут слизьке.

Вони полізли по скелях, наближаючись до водоспаду.

– Ми наскрізь промокли від дрібних крапель! – вигукнула Джесс, намагаючись перекричати рев водоспаду. – Моллі зараз, мабуть, дуже налякана.

Дівчинка склала долоньки ковшиком, приклала їх до вуст і загукала:

– Моллі!

– Моллі Шилохвостик! – луною озвалася Лілі.

Золотуня блискавично перестрибувала з камінця на камінець.

– Де ж вона може бути? – стурбовано кішка. – Маленьку Моллі буде важко знайти.

– Погляньте, – скрикнула Лілі, – он якась темна пляма за водоспадом, думаю, то печера.

– Так і є! – зраділа Джесс. – І там Моллі!

Спершу Лілі нічого не бачила, але крізь бурхливу воду та бризки вона раптом угледіла постать маленької мишки. Та в паніці металася на краю печери.

– Моллі, не бійся! – загукала Лілі. – Ми дістанемо тебе звідти!

Джесс підбігла до нерівних кам’яних скель із краю водоспаду й почала дертися нагору, сподіваючись пройти крізь стіну води.

Аж раптом вона посковзнулася і, впавши, стала з’їжджати вниз, у круговерть бульбашкової пінистої води!

– Джесс! – закричала Лілі, і її темні очі наповнилися жахом.

Вони з Золотунею кинулися на допомогу Джесс. Киця простягла лапку, Лілі простягла руку і разом вони підняли дівчинку, відвернувши лихо.

– Дякую, – видихнула Джесс. Її серце стукотіло від страху.

– Ану ж я спробую дістати Моллі, – промовила Лілі, але Золотуня зупинила її.

– Це надто небезпечно, – промовила кішка, вказуючи на шалену воду, – якщо ти впадеш туди, тебе змиє і віднесе далеко геть.

Лілі відчула, що от-от заплаче.

– Що ж нам тоді робити? – простогнала вона. – Якби ми могли вповільнити воду, дісталися б до середини і врятували Моллі з печери.

– Так! – скрикнула Золотуня. – І я знаю, хто нам допоможе. Гайда!

– Не хвилюйся, Моллі, ми повернемося! – гукнула Джесс і разом з Лілі вони рушили слідом за кицею нагору. Золотуня зупинилася біля невеличкого жовтого будиночка з водяним млином.

– Хто тут живе? – спитала Лілі.

– Сімейство Веслохвостів, – відповіла Золотуня, стукаючи у двері.

За хвилину двері відчинились, і з будиночка вибігло сімейство бобрів. Узуті в гумові чобітки, вони несли килимки, складені крісельця та величезний кіш для пікніка.

– Золотуня! – вигукнули бобри. – Який приємний сюрприз!

– Це пан та пані Веслохвости, – пояснила Золотуня, – їхні діти – Боббі та Бетсі, а це дідусь і бабуся Веслохвости.

– А ви, мабуть, Джесс і Лілі, – запитала пані Веслохвіст. – Ми все про вас чули!

Боббі та Бетсі весело застрибали.

– Ви здолали Грізельду! – скрикнули вони.

– Тихіше, малече! – промовила до них мама. – Золотуню, ми йдемо на ярмарок. А ви хіба не йдете?

Золотуня швидко пояснила ситуацію з Моллі.

– Нам потрібна ваша допомога, пане Веслохвосте. Якби ви збудували гатку, щоб перегородити водоспад, ми могли б урятувати мишеня.

Старші бобри покидали всі свої речі.

– Ми з радістю готові стати до діла! – відповів пан Веслохвіст. – Родина Шилохвостиків – наші давні друзі.

– Боббі й Бетсі допоможуть, еге ж, діти? – додала пані Веслохвіст.

– Авжеж! – вигукнули малі.

Пані Веслохвіст обрала місцинку трохи вище, щоб їхню хижку не затопило, коли вода збиратиметься поза гаткою. Лілі та Джесс повернулися назад і прокричали Моллі про такий план крізь гуркіт водоспаду. Маленька мишка кивнула голівкою, підтверджуючи, що вона все зрозуміла.

– Ми скоро врятуємо тебе! – прокричала Джесс. – Обіцяємо!

Дівчатка разом із Золотунею допомогли сімейству бобрів зібрати палиці, гілля та каміння, а пан та пані Веслохвости, поклавши все те поперед струмка, розпочали будівництво гатки. Бабуся з дідусем допомагали, наповнюючи багном прогалини між гілками, щоб ті трималися купи.

– А як працюватиме гатка? – запитала Джесс, кидаючи оберемок гіллячок поверх споруди, яка поволі зростала.

– Вода збиратиметься поза гаткою замість того, щоб падати вниз водоспадом, – пояснила Золотуня. – Товсте гілляччя утримуватиме її спереду.

Невдовзі струмок було майже загачено, і поза гаткою потроху утворювався ставок.

– Ану, дівчатка, сходіть та перевірте водоспад! – вигукнув пан Веслохвіст. – Він мав би вже зупинитися.

Лілі та Джесс побігли до водоспаду. Шалений потік води перетворився на невеличку цівку.

Джесс стрибала від радощів!

– Гатка працює! – кричала вона.

Лілі й собі раділа.

– Отож зараз ми можемо врятувати Моллі!