Операція «Сяйливий водоспад»

Лілі та Джесс злізли вниз по схилу до того місця, де нещодавно стояла стіна води.

– Моллі! – скрикнула Лілі.

Маленька мишка тремтіла всередині печери. Дівчатка продерлися до неї по скелі, легко тримаючи рівновагу, коли водоспад уже не стояв на заваді. Моллі радісно писнула, коли Джесс узяла її в руки.

– Т-т-т-ти врят-т-т-тувала мене! – промовила вона, цокотячи своїми дрібними зубками від холоду.

– Ти в безпеці, – проворкотіла Лілі, погладжуючи маленькі рожеві вушка Моллі. Дівчатка повернулися назад, до краю води, де їх радісно вітала Золотуня з родиною Веслохвостів.

– Ось, – сказала Золотуня, скидаючи свій шалик, – загорніть у нього Моллі.

Лілі закутала Моллі в шалик і пригорнула до себе. Вона відчула, як маленька мишка перестала тремтіти, потроху зігріваючись. На березі річки Джесс побачила торбинку з хрустиками з лісових горішків і підійняла її.

– Я залишила їх тут, щоб вони не намокли, – пояснила маленька мишка. – Пригощайтеся, будь ласка. Тільки так я можу подякувати вам за те, що мене врятували.

Всі були страшенно раді тому, що Моллі тепер у безпеці. Але Лілі помітила, що вусики мишки опустилися донизу.

– Що сталося, Моллі? – запитала вона.

Моллі зітхнула.

– Я намагалася допомогти тим волохатим істотам і хотіла принести їм води з Сяйливого водоспаду, – сказала вона. – Я побачила Дженні Пір’їнку, пташку-кропив’янку, і та взяла мене на крила й принесла сюди. Але після того, як Дженні полетіла, я збагнула, що самотужки звідси не виберусь. Ті істоти, мабуть, хочуть пити.

– Моллі, – сказала Золотуня, – ті волохаті створіння – то бабайки, і вони зле пожартували з тебе.

– О ні! – запищала Моллі, затуляючи оченята своїми крихітними лапками.

– Все гаразд, – промовила Лілі ніжно, – ми не дозволимо їм зробити це знову.

– Нам час повертатися до Благодатного дерева, – сказала Золотуня, – поки бабайки до решти не знищили його.

Джесс задумливо поглянула на те місце, де раніше був водоспад.

– Ми знаємо, що бабайки люблять бути брудними й смердючими. – Проказала вона повільно. – То, може, використаємо водойму, утворену гаткою, і зробимо їх такими гарненькими та чистенькими, що вони забудуть про намір знищити Благодатне дерево?

– Гарна думка, Джесс! – промовила Лілі. – Але як змусити бабайок прийти до Сяйливого водоспаду?

Усі добряче задумались. Аж раптом Золотуня всміхнулася.

– У мене є чудовий план! Ми надішлемо їм повідомлення!

– Але як? – запитала Лілі.

– Дуже просто! – відповіла Золотуня. – Нам потрібен лише літун!

Вона утворила зі своїх лапок метелика і змахнула ними, наче крильцями. Тієї ж миті фіолетовий метелик пролетів уздовж берега річки й сів перепочити на квітці поруч.

– Вітаю! – пролунав тонесенький голосочок-дзвіночок.

Джесс та Лілі були в захваті. Метелик, що розмовляє!

– Це Гермія, – сказала Золотуня, – вона разом із друзями доправляє повідомлення для всіх звірят у лісі. Герміє, чи ти достатньо смілива, щоб доправити повідомлення для бабайок?

Крильця метелика зблідли та опустилися.

– Я буду сміливою, якщо це змусить їх перестати нищити Благодатне дерево.

Джесс усміхнулася.

– Дякую, Герміє! Я вже знаю, яке саме повідомлення слід їм надіслати…

Вона дістала з кишеньки свій записничок, розгорнула його і почала писати.

Лілі визирала з-за плеча подружки.

«Дорогі бабайки – прочитала вона, – ви добре потрудилися над тим, щоби знищити Благодатне дерево. Воно таки справді має жахливий вигляд. А тепер ідіть до Сяйливого водоспаду й накидайте в воду багато мулу та сміття, бо вона така чиста, що аж гидко. Грізельда»

Всі усміхнулися.

– Це має спрацювати, – сказала Джесс.

Вона скрутила записку в трубочку, подала її Гермії і та обкрутила свій довгий носик-хоботок довкола записки.

– Щасти тобі! – вигукнули дівчатка услід Гермії, яка змахнула крильцями і полетіла.

Лілі повернулася до сімейства Веслохвостів.

– Чи зможете ви відкрити гатку, коли бабайки будуть тут?

Пані Веслохвіст задоволено потерла свої лапки.

– Ми охоче провчимо тих бабайок, еге ж? – перепитала вона в сімейства. – Заховаймося біля гатки, щоб нас не було видно.

– Ми не будемо рухатися, доки ви не подасте нам сигнал, – сказав пан Веслохвіст дівчаткам.

Бобри рушили назад до гатки, тоді як Лілі, Джесс та Золотуня залягли в траві на вершині Сяйливого водоспаду. Моллі сиділа поруч і ділилася з друзями своїми хрустиками, поки вони чекали на бабайок.

Усі завмерли, коли почули тупотіння ніг та грубі охриплі голоси бабайок.

– Вони одержали повідомлення Гермії, – сказала Золотуня.

Друзі побачили, як бабайки вийшли з лісу, глипаючи довкола себе та чухаючи свої неохайні голови.

– Вода нема, – сказав Душок. – Де піти вода?

– Бабайки знайти, – сказав Чад, ошкірившись.

Четверо волохатих створінь ступили на скелі.

– Давай! – скрикнули Лілі та Джесс.