Лілі та Джесс злізли вниз по схилу до того місця, де нещодавно стояла стіна води.
– Моллі! – скрикнула Лілі.
Маленька мишка тремтіла всередині печери. Дівчатка продерлися до неї по скелі, легко тримаючи рівновагу, коли водоспад уже не стояв на заваді. Моллі радісно писнула, коли Джесс узяла її в руки.
– Т-т-т-ти врят-т-т-тувала мене! – промовила вона, цокотячи своїми дрібними зубками від холоду.
– Ти в безпеці, – проворкотіла Лілі, погладжуючи маленькі рожеві вушка Моллі. Дівчатка повернулися назад, до краю води, де їх радісно вітала Золотуня з родиною Веслохвостів.
– Ось, – сказала Золотуня, скидаючи свій шалик, – загорніть у нього Моллі.
Лілі закутала Моллі в шалик і пригорнула до себе. Вона відчула, як маленька мишка перестала тремтіти, потроху зігріваючись. На березі річки Джесс побачила торбинку з хрустиками з лісових горішків і підійняла її.
– Я залишила їх тут, щоб вони не намокли, – пояснила маленька мишка. – Пригощайтеся, будь ласка. Тільки так я можу подякувати вам за те, що мене врятували.
Всі були страшенно раді тому, що Моллі тепер у безпеці. Але Лілі помітила, що вусики мишки опустилися донизу.
– Що сталося, Моллі? – запитала вона.
Моллі зітхнула.
– Я намагалася допомогти тим волохатим істотам і хотіла принести їм води з Сяйливого водоспаду, – сказала вона. – Я побачила Дженні Пір’їнку, пташку-кропив’янку, і та взяла мене на крила й принесла сюди. Але після того, як Дженні полетіла, я збагнула, що самотужки звідси не виберусь. Ті істоти, мабуть, хочуть пити.
– Моллі, – сказала Золотуня, – ті волохаті створіння – то бабайки, і вони зле пожартували з тебе.
– О ні! – запищала Моллі, затуляючи оченята своїми крихітними лапками.
– Все гаразд, – промовила Лілі ніжно, – ми не дозволимо їм зробити це знову.
– Нам час повертатися до Благодатного дерева, – сказала Золотуня, – поки бабайки до решти не знищили його.
Джесс задумливо поглянула на те місце, де раніше був водоспад.
– Ми знаємо, що бабайки люблять бути брудними й смердючими. – Проказала вона повільно. – То, може, використаємо водойму, утворену гаткою, і зробимо їх такими гарненькими та чистенькими, що вони забудуть про намір знищити Благодатне дерево?
– Гарна думка, Джесс! – промовила Лілі. – Але як змусити бабайок прийти до Сяйливого водоспаду?
Усі добряче задумались. Аж раптом Золотуня всміхнулася.
– У мене є чудовий план! Ми надішлемо їм повідомлення!
– Але як? – запитала Лілі.
– Дуже просто! – відповіла Золотуня. – Нам потрібен лише літун!
Вона утворила зі своїх лапок метелика і змахнула ними, наче крильцями. Тієї ж миті фіолетовий метелик пролетів уздовж берега річки й сів перепочити на квітці поруч.
– Вітаю! – пролунав тонесенький голосочок-дзвіночок.
Джесс та Лілі були в захваті. Метелик, що розмовляє!
– Це Гермія, – сказала Золотуня, – вона разом із друзями доправляє повідомлення для всіх звірят у лісі. Герміє, чи ти достатньо смілива, щоб доправити повідомлення для бабайок?
Крильця метелика зблідли та опустилися.
– Я буду сміливою, якщо це змусить їх перестати нищити Благодатне дерево.
Джесс усміхнулася.
– Дякую, Герміє! Я вже знаю, яке саме повідомлення слід їм надіслати…
Вона дістала з кишеньки свій записничок, розгорнула його і почала писати.
Лілі визирала з-за плеча подружки.
«Дорогі бабайки – прочитала вона, – ви добре потрудилися над тим, щоби знищити Благодатне дерево. Воно таки справді має жахливий вигляд. А тепер ідіть до Сяйливого водоспаду й накидайте в воду багато мулу та сміття, бо вона така чиста, що аж гидко. Грізельда»
Всі усміхнулися.
– Це має спрацювати, – сказала Джесс.
Вона скрутила записку в трубочку, подала її Гермії і та обкрутила свій довгий носик-хоботок довкола записки.
– Щасти тобі! – вигукнули дівчатка услід Гермії, яка змахнула крильцями і полетіла.
Лілі повернулася до сімейства Веслохвостів.
– Чи зможете ви відкрити гатку, коли бабайки будуть тут?
Пані Веслохвіст задоволено потерла свої лапки.
– Ми охоче провчимо тих бабайок, еге ж? – перепитала вона в сімейства. – Заховаймося біля гатки, щоб нас не було видно.
– Ми не будемо рухатися, доки ви не подасте нам сигнал, – сказав пан Веслохвіст дівчаткам.
Бобри рушили назад до гатки, тоді як Лілі, Джесс та Золотуня залягли в траві на вершині Сяйливого водоспаду. Моллі сиділа поруч і ділилася з друзями своїми хрустиками, поки вони чекали на бабайок.
Усі завмерли, коли почули тупотіння ніг та грубі охриплі голоси бабайок.
– Вони одержали повідомлення Гермії, – сказала Золотуня.
Друзі побачили, як бабайки вийшли з лісу, глипаючи довкола себе та чухаючи свої неохайні голови.
– Вода нема, – сказав Душок. – Де піти вода?
– Бабайки знайти, – сказав Чад, ошкірившись.
Четверо волохатих створінь ступили на скелі.
– Давай! – скрикнули Лілі та Джесс.