Одна дитина в сім’ї

Виховання єдиної дитини в сім’ї

Сьогодні багато сімей виховують єдину дитину в сім’ї. У суспільстві поширена думка, що одна дитина в сім’ї зростає розпещеною дитиною. Це твердження не завжди вірне. Але її розвиток і життя, звичайно ж, проходять не так, як в інших дітей, в яких є брати і сестри.

Ще сто років тому одна дитина в сім’ї була рідкістю. І з того часу в нашому суспільстві закріпилася стійка думка, що єдина дитина – егоїст, розпещений і не пристосований до життя.

Багато з цих тверджень підтвердив своїми висновками австрійський психолог Альфред Адлер у 1920-му році. Він стверджував, що єдиним дітям у сім’ї властиві проблеми в спілкуванні. Крім того, психічний розвиток дітей дошкільників, в яких немає ні братів, ні сестер, “загальмовується” на тому моменті, що всі бігають навколо них і весь світ обертається для них.

Через 30 років, французький психоаналітик Франсуаза Долто дійшла висновку, що єдина дитина в сім’ї може бути успішною в здобутті освіти, але, що стосується громадського життя, то до нього такі діти абсолютно непристосовані, оскільки, у більшості своїй, погано контактують з оточенням.

Все-таки, це досить складне випробування – бути єдиним об’єктом любові своїх батьків. Батьки сконцентровують усю свою увагу і свою любов до дитини на ній. Як зробити, щоб особливі привілеї єдиної дитини не принесли їй шкоди в подальшому житті? Це залежатиме від поведінки і ставлення самих батьків.

У більшості сімей одна дитина росте з почуттям сильної захищеності в колі сім’ї. Вона знає, що батьки живуть і люблять тільки її. Що може бути прекрасніше в дитинстві? Але, на думку дитячого психоаналітика Ганни Скавітіної, почуваючи себе всемогутніми і непереможними в сім’ї, за її межами єдині діти почувають себе невпевненими і бояться, що в них нічого не вийде, оскільки вони не відчувають звичної підтримки батьків.

Якщо ці страхи і невпевненість збережуться і в дорослому віці, то вони можуть сильно ускладнити життя, ставши сильною перешкодою і на психологічному і на соціальному рівні.

Дуже багато батьків перетворюють свою гіперопіку на глобальний контроль. Вони контролюють кожен крок дитини, незалежно від того, де вона перебуває. Самим дітям така увага неприємна і їм незручно перед оточенням. Крім того, такі діти, як правило, не люблять командні види спорту. Тобто ті види, де потрібна тісна взаємодія з іншими дітьми.

В однієї дитини в сім’ї може виникнути ілюзія рівності з батьками. Наприклад, якщо дитина – дівчинка, то вона одягнена як мама, хода теж однакова з мамою і базікають вони без угаву, як дві кращі подруги. Що цікаво, частенько сама мама в такому разі сприймає дитину як рівного, кажучи: “Це моя молодша сестричка”. А ця дівчинка каже: “Моя найкраща подруга – це моя мама”. Тобто в таких сім’ях розподіл на батьків і дітей дуже і дуже умовний. Але чи потрібні і чи будуть корисними такі стосунки дітям?

У кожної дитини мають бути друзі, з якими можна спілкуватися, грати, ходити в гості один до одного. Якщо батьки в сім’ї виконують роль друзів, то хто виконуватиме роль батьків? На думку дитячого психолога Олександра Венгера, дитині необхідно бачити в батьках приклади дорослої поведінки і ставлення до життя.

Звичайно, єдина дитина в сім’ї раніше проходить шлях психологічного дозрівання, беручи участь у справах дорослих. Але, з іншого боку, раннє психологічне дорослішання може стати надмірним тягарем для дитини. Якщо ж дитина живе в неповній сім’ї (найчастіше з мамою), то становище стає ще складнішим. На думку психолога Галини Бурменської, жінка в сім’ї сконцентровує усю свою увагу на дитині і фактично відгороджує її від навколишнього світу і передусім від її однолітків.

Які проблеми можуть чекати таку дитину в майбутньому? Якщо дитина – хлопчик, то він триматиметься за маму навіть у дорослому віці. Як каже Ганна Скавітіна, у такій ситуації хлопчик, фактично, одружений на мамі з народження. Природно, свою щасливу сім’ю йому створити буде складно. Адже жодна жінка не зможе порівнятися з його мамою.

У дівчаток можуть бути проблеми іншого роду. Ставши схожою на маму, дівчинка стає, свого роду, дзеркалом своєї матері. На думку Ганни Скавітіної, у підлітковому віці такі дочка і мати стають справжніми суперницями. Щоб набути незалежності і звільнитися від опіки матері, дівчинка-підліток не може знайти іншого шляху, окрім відкритого конфлікту в сім’ї.

Дуже часто батьки прагнуть віддати раніше в школу свою єдину дитину, оскільки такі діти, як велося раніше, психологічно розвиваються раніше і можуть бути дуже успішними в навчанні. Але не варто цього робити. Адже ці діти важче контактують з оточенням. Школа – це новий рівень стосунків і для єдиної дитини це може стати складним випробуванням, тим більше, що вона буде наймолодшою в класі.

Чому ж багато пар вважають за краще народити тільки одну дитину? Можливо, це пов’язано із здоров’ям жінки або чоловіка в сім’ї. А можливо, хтось, вступаючи в повторний шлюб і народивши першу дитину в сім’ї, не хочуть більше дітей, оскільки в них є ще діти від минулих шлюбів. Більшість батьків просто бояться народжувати другу дитину, або їм просто лінь. Адже треба нести відповідальність за неї. І багато часу йде на догляд за нею і її виховання.

Чи повинні батьки пояснювати єдиній дитині, чому вони вирішили, що в неї не буде братів і сестер? Так, обговорити з ними цей момент буде правильно. Особливо, якщо дитина сама запитує про це. Така розмова заспокоїть її і розставить усе по місцях. Адже часто такі діти хочуть бути ідеалом для своїх батьків.

Автор: Оксана Волкова