Формування самоконтролю і самооцінки в молодших школярів

Важливим моментом учбового процесу є формування самоконтролю і самооцінки в молодших школярів. Без цих рис не можна говорити про повноцінне уміння вчитися. Самоконтроль у школяра – це здатність дитини контролювати саму себе, чи вивчила вона усні уроки, і чи зробила письмові, чи зібрала вона портфель, тобто здатність контролювати чи зробила вона ту чи іншу дію. А самооцінка в школяра – це здатність дитини оцінити, чи добре вона вивчила усні уроки, чи правильно зробила письмові і чи усе склала в портфель, тобто це здатність оцінювати якість виконання тієї чи іншої дії.

Виходячи з цього, ці два поняття тісно переплітаються одне з одним і формуються контроль і самооцінку в молодших школярів також спільно. І дуже багато батьків недооцінюють роль цих рис у навчанні дитини. Дорослі, в основному, заклопотані питаннями «Як змусити дитину вчитися» або «Як змусити дитину робити уроки». А, у результаті, часто виникають наступні ситуації: учениця 2-го класу, відмінниця принесла зі школи шістку за погано вивчений вірш. Коли тато запитав у неї, чому вона отримала таку оцінку, адже вона розумна дівчинка і може вчитися краще, то вона відповіла: «Це мама винна». Природно, її покарали, тато змусив її вибачитися, а вона батька все-таки побоюється. Але все одно, думки не змінила. І при повторному питанні: «Хто винен у поганій відмітці», відповіла: «Все-таки, мама».

При цьому сама мама обурюється, починає міркувати про те, яка невдячна в неї дочка. Що мама старається для неї, щодня усаджує дівчинку за уроки, інакше вона сама не сяде і перевіряє уроки, інакше дочка неправильно їх зробить. І вірш мама в школярки перевіряла, кілька разів відправляла перевчати, поки, нарешті, не вирішила, що дівчинка його вивчила.

Виходячи з вищевикладеного, стає зрозумілою причина сімейного конфлікту і ясно, чому дівчинка винить маму у своїй шістці. По-перше, щодня мама примушує дочку робити уроки, інакше вона сама не сяде. Тобто функція самоконтролю в дівчинки не працює, тому що не сформована і за неї цю функцію виконує мама. Ні, звичайно, дівчинка розуміє, що їй потрібно робити уроки щодня, але цими міркуваннями не керується у своїй поведінці. Все-таки, для дитини в 6-7 років це ще важко робити самостійно.

Крім того, мама перевіряє в неї постійно домашню роботу і письмову, і усну. І мама вирішує, наскільки добре вони зроблені. Тобто функція самооцінки виявляється в школярки несформованою. За неї і цю функцію виконує мама. Перед дівчинкою навіть не ставиться питання, чи добре вона знає вірш. Якщо мама сказала, що вірш вивчений добре, значить, так воно і є. І коли вчителька ставить дівчинці шістку, то для дитини – це як грім серед ясного неба. Природно, дівчинка вважає маму винуватою у своїй шістці. Хоча, можливий ще один варіант, коли дитина вважає, що мама завжди права. У такому випадку, вона вважає, що вчителька її не любить і занижує їй оцінки.

Так і виходить, якщо дитина щось не зробила, то винна мама, бо не змусила це зробити. А якщо школяр щось забув узяти в школу, то це через бабусю, тому що бабуся збирала портфель. Наведений приклад ясно показує, наскільки важливо сформувати в молодшого школяра самоконтроль і самооцінку. Причому, саме сформувати. Школяр у 1-му класі вже здатен контролювати свою поведінку, але розумову діяльність узяти під контроль ще не може.

Поширена помилка школярів полягає в наступному: щоб запам’ятати, приміром, правило, він відкриває підручник, читає його 5-6 разів і вирішивши, що вивчив матеріал, закрив підручник. При цьому він не намагається його повторити, щоб перевірити себе. Навіщо, якщо він усе пам’ятав, коли читав. Це свідчить про несформованість самоконтролю в молодшого школяра. Він не уміє оцінити, вивчив він його чи ні. Напевно, якщо запитати його, то відповість він невірно. Крім того, читаючи правило, дитина може упустити якесь слово або замінити його іншим. І від цього весь сенс зміниться. Тобто учень відчуває близькість до оригіналу, але те, що припустився помилки в заучуванні, сам виявити не в змозі. Це свідчить про те, що самооцінка в школяра також не сформована. Він не зміг оцінити, чи правильно він вивчив матеріал чи ні.

Дуже часто школяр переконаний у тому, що він «усе знає» і «усе запам’ятав» на підставі того, що на уроці учитель усе добре пояснив. А якщо учень ще брав участь в обговоренні матеріалу на уроці і заслужив схвалення учителя, то це зайвий раз примушує учня думати, що він усе знає, бо усе зрозумів. Прийшовши додому, школяр не учить уроків, бо і так усе зрозумів. Але зрозуміти і запам’ятати – це не одне і те ж. Він зрозумів, але навряд чи усе запам’ятав. І при перевірці його знань виявляється, що він не розповів значну частину матеріалу, бо понадіявся на свою пам’ять і не відкрив удома підручник. Розуміння ще не гарантує повного засвоєння і запам’ятовування матеріалу.

Відсутність контролю за собою призводить до того, що дитина не здатна зрозуміти причину своїх труднощів у навчанні, вона не здогадується, чому в неї погані оцінки в школі. Вона може просто констатувати факти: «У мене погана пам’ять» або «Я не умію вирішувати завдання». Якщо таких невдач дуже багато, то стає ясним, чому деякі діти не хочуть вчитися.

Необхідність сформувати самоконтроль і самооцінку в молодших школярів не викликає сумніву. Але як це найкраще зробити? Якщо йдеться про початкові класи, то необхідно довести до дитини, що тільки багатократне повторення матеріалу (батькам, товаришам і, передусім, собі) сприяє його запам’ятовуванню. Тобто треба продемонструвати контролюючу функцію, яку несе в собі повторення матеріалу.

Також необхідно порівнювати свій результат з оригіналом. Якщо це вірш або правило – то, повторюючи, порівнювати його з текстом у книзі. Якщо це написання букв – то порівнювати їх з буквами в прописі. Це допоможе підвищити самооцінку в школяра.

Учителі в школі також навчають дітей контролювати себе. Вони учать їх робити перевірку арифметичних дій (наприклад, ділення перевіряють множенням), а при оцінці рішення завдань порівнювати свою відповідь з відповіддю в підручнику. Ці прийоми здатні підвищити самоконтроль у дитини.

Чим раніше усвідомлює молодший школяр необхідність формування самооцінки і самоконтролю, тим краще. Багато батьків припускаються великої помилки, коли повністю беруть ці функції у свої руки і утримують їх як можна довше. Звичайно, спочатку допомога дитині потрібна. Але роблячи її, треба усвідомлювати, що треба навчити поступово цьому саму дитину. Інакше дитина перестає відчувати відповідальність за погані оцінки.

Виходить, що дитина не відчуває провини за погано виконане завдання: «Ну і гаразд, що вчителька поставила шістку. Зате мама її перевірила і залишилася задоволеною». Якщо вона щось забула удома, то також не відчуває провини. Дійсно, при чому тут вона, якщо портфель збирала бабуся.

Допомогти молодшому школяру у формуванні самоконтролю і самооцінки з перших днів навчання, показати, що це таке і для чого він потрібний, а також, поступово навчити цьому саму дитину – от важливий сімейний обов’язок батьків цієї дитини в перші роки навчання в школі.

Автор: Валентина Стригун