Причини і ознаки дитячої гіперактивності

Ознаки гіперактивності в дітей можна спостерігати в багатьох хлопчиків і дівчаток. Практично усі діти в певні моменти бувають занадто рухливими. Але, якщо насправді дитина гіперактивна, що з нею робити, як на неї впливати?

Часто можна чути незамовкаючих батьків: «Стій, куди побіг! Обережно, там машини їздять! Не потрібно туди залазити, впадеш! Не приставай до дівчинки, віддай їй іграшку! Не лізь до кішки і від машини відійди». Якщо ви стали свідками подібної сцени, то можна з великою вірогідністю стверджувати, що перед вами мама або тато з гіперактивною дитиною.

Батьки таких дітей частенько заздрять батькам повільних дітей. Тих, принаймні, не потрібно так сильно контролювати і хвилюватися, вони не такі активні і в меншій мірі піддають себе небезпеці. Гіперактивні діти постійно в дії і русі і за ними потрібен постійний нагляд, щоб не залізли кудись і не впали з висоти, щоб не обпеклися і не порізалися. Але не завжди вдається це запобігти навіть уважним батькам.

Коли рухлива дитина йде в садок, це ще півбіди. Дошкільний вік ще можна якось пережити. Але підготувати гіперактивну дитину до школи, щоб вона навчилася виконувати усі вимоги школи, практично неможливо. Природно, через свою непосидючість такі діти в школі потрапляють у розряд «важких».

Частенько батьки вважають зайву активність дитини поганою рисою вдачі, багато хто бачить у цьому навіть прояв капризів або упертості дитини і намагаються з цим боротися покараннями, погрозами та іншими методами. Але звідки, насправді, беруться гіперактивні діти?

Причини гіперактивності в дітей

Причин появи гіперактивності в дитини може бути множина і не всі з них ще відомі. Але найпоширенішими причинами є:

  • кисневе голодування дитини під час внутрішньоутробного розвитку;
  • токсикоз у жінки під час вагітності;
  • інфекційні захворювання, перенесені жінкою під час вагітності, а також, захворювання, пов’язані з порушенням роботи органів видільної і кровотворних систем;
  • вплив на організм вагітної жінки різних хімічних речовин (алкоголь, отруєння, тютюновий дим, лакофарбні речовини, сильнодіючі ліки);
  • фізичний вплив на організм вагітної жінки, такі як вібрація, трясіння в транспорті і тому подібне;
  • різні родові травми в дитини, стрімкі пологи, затримка дихання;

Звичайно, не завжди в результаті вищенаведених ускладнень дитина народиться гіперактивною або, навпаки, повільною. Але, якщо це станеться, батьки повинні розуміти, що її рухливість або повільність – це не ознака поганого характеру, не прояв дитячої агресії або дитячих капризів і упертості, це її фізіологічна особливість, така ж, як спати, живитися і т. п., вона така за природою.

Що робити з гіперактивною дитиною?

Тому треба виховувати дитину в сім’ї з урахуванням цієї психологічної особливості і не потрібно намагатися викорінювати дитячу гіперактивність. Адже ви не намагаєтеся змінити колір очей дитини із сірого на блакитний просто через те, що блакитні очі вам подобаються більше.

Знайдіть такий стиль спілкування з дитиною, що виявляється найбільш ефективним стосовно неї. Адже ніхто окрім вас не знає і не любить її так, як ви.

Гіперактивні діти завдають багато труднощів і батькам і вихователям і, тим більше, учителям у школі. Їх складно привчити до порядку, вони важко звикають до режиму дня і його зміни. Вони не можуть сидіти спокійно в школі за партою, а правила шкільного розпорядку вимагають цього від них. Тому стає зрозумілим, чому такі діти не хочуть вчитися в школі. Аналогічна ситуація вдома: батьки не знають, як змусити таку дитину робити уроки.

Гіперактивні діти за будь-яку справу беруться сміливо і рішуче. Вони упевнені, що в них усе вийде. І якщо їх спіткає невдача, то вони не засмучуються, а тільки трохи дивуються і дуже скоро забувають про це.

Ці невдачі ніяк не позначаються на їх подальшій поведінці. Саме тому ці діти багато разів наступають на одні і ті ж граблі, повторюючи однакові помилки. Вони дуже імпульсивні і рвуться виконувати якесь завдання, не вникнувши в нього і не дослухавши його до кінця. І після того, як їх спіткає невдача, просто здивовано знизують плечима і знайдуть собі нове заняття.

Педагоги і психологи радять привчати до усидливості таких дітей поступово, пропонуючи їм цікаві заняття, що вимагають терпіння. Це можуть бути аплікації, конструктори, книги-розфарбовування, мозаїки і т. п. Хороший ефект дають спільні настільні ігри на декілька учасників. Якщо учасників багато, то це підвищує додатковий інтерес в азартної і рухливої дитини.

Складнощі у вихованні гіперактивних дітей

Складність виховання гіперактивних дітей полягає в тому, що, по-перше, важко змусити рухливу дитину зосередити увагу на якомусь занятті, а, по-друге, після першої невдачі дитина втрачає інтерес до свого заняття. І обумовлено це особливостями психічного розвитку гіперактивної дитини. І ці особливості визначають тип мислення такої дитини у віці 6-8 років – наочно-дієве. А такий тип мислення характерний, як правило, для дітей молодшого віку. Тому для них набагато простіше зробити завдання, усе поторкавши руками, і порушив з місця на місце.

Гіперактивні діти не можуть зорієнтувати для себе кінцеву мету, вона для них розпливчата. Тому не бачачи кінцевої мети, вони не можуть звести в голові потрібну послідовність дій, і хід виконання завдання виявляється хаотичний і безладний. Ці діти просто не здатні виконати завдання, результат якого спочатку не видно.

Як займатися з дуже активною дитиною?

Надмірно активна дитина, що рветься виконувати якесь завдання, потребує допомоги дорослого. Необхідно пояснити їй усю послідовність і напрям дій, промовити їх разом з нею. Треба розглянути усі проміжні результати і порівняти їх з кінцевим. Окрім цього, треба постійно зосереджувати увагу дитини на виконанні цього завдання інакше вона буде відволікатися від нього.

Можливо, доведеться усе розтлумачити дитині, як маленькій, промовляти усе і робити разом з нею. Звичайно, від батьків це зажадає немало терпіння, і на довгий час може стати їх своєрідним обов’язком у сім’ї. Проте подібна тактика дуже ефективна. Гіперактивна дитина поступово засвоює такі способи дії і починає переносити їх на інші види діяльності.

Автор: Наталя Дейнека