Замерзлі пісні

Ми спинилися на заїжджому дворі, аби відпочити з дороги й погрітися. У затишній кімнаті я зручно вмостився біля натопленої груби. Потершись об ноги, коло мене верчиком скрутилося руде кошеня. Візник усівся навпроти, повісивши свій ріжок на гвіздок.

Аж раптом із ріжка забриніло: «Гу-у-у! Ту-ту-ту!»

Ми повитріщали очі. Візник і не думав підносити ріжок до рота, бо в цей час смаковито сьорбав чай. Проте гарні мелодії лунали одна за одною. І тут мене осяяло! Надворі звуки примерзли до ріжка, а тепер потроху нагрівалися і випурхували, сплітаючись у чудові мелодії. Всенький вечір ми спочивали в теплі й добрі, слухаючи наспіви ріжка й завивання хурделиці за вікном. І, треба сказати, прослухали чимало військових маршів та веселих застільних пісеньок, серед яких і «Розпрягайте, хлопці, коней», «Ой, зелене жито, зелене…» і моя улюблена «Несе Галя воду».

А щоб ці веселі мелодії не пропали марно, я назбирав їх у лантух. І довгими зимовими вечорами в себе в маєтку, позачинявши всі вікна і двері, я полюбляв розвузлити лантух і слухати цих чудових пісень.

На тому ріжкові й добігли кінця мої дивовижні, але справдешні пригоди. А якщо не вірите мені – краще загорніть цю книжку. Бо далі я розповім вам про ще неймовірніші, але такі ж правдиві, пригоди.

Кінець 1-ї частини