Зручна брехня: так спокійніше?

Сказати батькам правду чи заховатися за зручною брехнею? Чому часом так і кортить обрати другий варіант?

– Ну от і домовилися! – Тарас широко посміхнувся батькові і несподівано додав: – Дякую, що ви мене зрозуміли.

Батько, вочевидь, задоволений словами сина, нічого не відповів, а лише по-чоловічому поплескав його по плечу. Зате мама дивилася на нього так розчулено, що якоїсь миті хлопцеві стало ніяково і він швидко вийшов із кімнати.

Крізь прочинені двері Тарас почув, як вона каже татові: «Ось який він уже в нас дорослий! Підійшов, поговорив, пояснив усе – і ми дійшли згоди…» У маминих словах бриніла така гордість за сина, що Тарас відчув пекучий сором, від якого спалахнуло обличчя. Мимохідь глянувши на себе в дзеркало, що висіло в коридорі, хлопець побачив, як паленіють його щоки, і несподівано розізлився. «Та що я – маленький чи що?! Що хочу, те й роблю, а так і мені, і батькам спокійніше», – подумки звернувся він до свого червонощокого двійника в дзеркалі. Той промовчав у відповідь, лише чомусь відвів погляд.

Щільно зачинивши двері своєї кімнати, Тарас відразу заходився комусь телефонувати. На його виклик відповіли несподівано швидко, хлопець навіть не встиг зібратися з думками.

– Руслане, друзяко, привіт! – надміру бадьоро привітався він. – Як там у тебе справи? Які плани на ці свята?

Слухавка щось довго відповідала, а Тарас мугикав і кивав головою так, наче невидимий співрозмовник міг його бачити.

– У мене також усе добре. Семестр закінчив непогано, принаймні предки не здіймали бучу, коли побачили табель… Та й взагалі – життя прекрасне! – підбив підсумок своїх слів хлопець.

Цього разу репліка співрозмовника була зовсім короткою.

– Зустрітися? Та ні, друзяко, пробач, але ніяк… – відповів Тарас. – Знаєш, маю інші плани, але після свят точно домовимося, я обіцяю…

Кілька секунд він слухав того, кого називав «друзякою», а потім міцно притис слухавку до вуха, прикрив рота рукою й гарячково зашепотів:

– Я взагалі-то маю до тебе одне прохання… Розумієш, мої старі завтра їдуть у село до бабці. Ти ж знаєш, традиція в нас така – Різдвяні свята проводимо там, усією нашою великою родиною. А мені вже остогидла така «радість» – я хочу тут залишитися, з друзями потусити, погуляти… Ну то я й сказав предкам, що буду з тобою ходити колядувати. Вони ж знають, що ти щороку вертеп збираєш… То як – прикриєш мене, скажеш, що я з вами колядую, га? Для них це поважна причина, з якої я можу до бабусі не їхати…

Слухавка довго мовчала. Тарас уже почав нервувати. Нарешті співрозмовник щось коротко відповів.

– Дякую, старий! – зрадів хлопець. – Я знав, що на тебе можна покластися. Тоді бувай, після свят неодмінно зустрінемося, обіцяю… – швидко попрощався він і натиснув відбій. Запала тиша. Було чути, як у сусідній кімнаті про щось розмовляють батьки. «Мабуть, до бабусі збираються», – подумав Тарас і відчув, як гаряча хвиля знову заливає його щоки…

Думка психолога

Обман завжди залишається обманом, якими виправданнями ми не хотіли 6 його прикрити. І один обман завжди стає ланкою в довгій низці наступних. Тарас обманув батьків – і це було першою ланкою; потім підключив до цього друга – це вже друга ланка. Якщо батьки зателефонують до Руслана, це буде третя і не остання ланка в тому ланцюжку. Обман має здатність поширюватися.

Також обман є ознакою незрілих людей. Бо це легкий спосіб вирішити складні питання. Якщо це спрацює цього разу, Тарас отримає позитивне підкріплення думки, що обман може вирішувати проблеми. І тоді все тільки почнеться.

Але наслідки обману завжди однакові: розчарування, втрата довіри, погіршення стосунків, конфлікти, втрата зв’язку, близькості, прийняття.

Насправді обман не вирішує проблеми, а створює нові, значно глибші, бо вони стосуються найціннішого – стосунків із рідними.