Позичати чи ні?

Як бути, коли хтось із друзів чи однокласників відверто використовує тебе? Де межа, за якою ти можеш відмовити іншому в його проханні?

– Чуєш, Дімоне, ти на мобілці гроші маєш?

Це запитання пролунало за спиною Дмитра під час великої перерви саме тоді, коли він збирався похрумкати чипсами. Хлопець купив їх ще зранку, дорогою до школи. До того ж, зробив це потай від мами, яка страшенно переймалася правильним і здоровим харчуванням. І от щойно він витяг із наплічника заповітну пачку, як Петрові Мищуку закортіло поцікавитися станом його мобільного рахунку.

– Ну так, є пару гривень. А що? – не замислюючись, відповів хлопець, обережно витягаючи велику золотаву чипсину.

– О клас! – щиро зрадів Мищук. – Дай мені твою мобілу на хвилинку. Треба один дзвінок терміново зробити.

– Чекай! – від несподіванки Дмитро навіть забув про чипси. – А я тоді з чим залишуся?

– Та хіба тебе ті кілька гривень врятують? Так чи інакше, доведеться рахунок поповнювати… – поплескав його по плечі Мищук, поблажливо посміхаючись. – Ну давай уже мобілу, не жлобся, а то зараз перерва закінчиться! – несподівано роздратувався він.

Дмитро відчув, як у нього пересохло в роті. Кілька днів тому він уже позичив Мищукові 20 гривень, бо той, бачте, просто помирав із голоду. А минулого тижня придбав йому в шкільній їдальні піцу та сік. Звісно, Мищук обіцяв, що віддасть Дмитрові гроші, та наразі не повернув ні копійки.

– Я не жлоб, і ти це знаєш! – підвищив голос Дмитро, дивлячись Мищукові просто в очі. – А от коли ти збираєшся борг повертати, га?

– Який борг? – щиро здивувався Мищук. – То ти другові пару гривень шкодуєш? Я думав, що ти мене пригостив, а ти, виявляється, мене вже в боржники записав! – скривився він, міряючи Дмитра презирливим поглядом. – А ще кажеш, що не жлоб!

Після цих слів Дмитрові чомусь стало соромно за себе. «А й справді, чого це я?..» – подумав він, зіщулившись, наче від зубного болю. І за якусь мить розгублено промовив:

– Та в які боржники… Просто ти обіцяв віддати…

Мищук лише зневажливо мугикнув щось собі під ніс.

– На, візьми мобілку, телефонуй, куди тобі треба, бо зараз і справді перерва закінчиться. Дмитро простягнув йому телефон, ніяково посміхаючись.

– От і добре! – враз подобрішав Мищук.

– Друзів поважати треба! От я ж тебе поважаю! – сказав він, ховаючи до своєї кишені Дмитрову мобілку. – До слова, пригости друга чипсами – від ранку бігаю голодний…

– Угу… – лише й спромігся пробелькотіти Дмитро, сумно розлучаючись із цілою пачкою чипсів.

Думка психолога

Я думаю, у цій історії йдеться про приховане вимагання певної речі чи послуги, що є досить поширеним явищем у шкільних стінах. Це називається маніпуляцією. Один учень позичає гроші в іншого, а потім, виправдовуючись нібито дружбою та повагою, заявляє, що гроші не поверне. І надалі користується власністю цього учня (у цьому випадку телефоном і чипсами Дмитра). Дмитро повинен навчитися давати відсіч такій «дружбі», адже його просто використовують. Потрібно вміти казати «ні!» і робити це впевнено. Певен, що Петро не до кожного підходить із проханнями про «невелику послугу» бо знає, що йому відмовлять. Він грає на почутті провини Дмитра, хоча це почуття безпідставне, адже більш спритний і хитрий Петро всього лише маніпулює почуттями «друга».