Малим дітям для забави чудово пасують плюшеві звірята зі свищиками. Можна так само порекомендувати розмаїті гумові іграшки й м’які забавки, наприклад, ведмедики. Проте батьки спершу мусять упевнитися, що дитя під час забави не завдасть собі шкоди такою річчю.
Мама – найліпша у світі.
Тато також найліпший.
Я так само люблю свого старшого брата, якому п’ять рочків.
І, звісно, Ганібала.
Мій брат вважає, що Ганібала зроблено із тканини. Він каже, що Ганібал – це звичайний плюшевий ведмедик.
Сам він плюшевий!
Мій старший братик теж із чогось зроблений.
Мама каже, що Ганібал напрочуд милий, бо він ніколи не плаче, ніколи не вередує і під ним ніколи не є мокро. Ще мама каже, що Ганібалові справді солодко живеться і що він, напевно, щасливий, бо має такого маленького друга, як я.
Так говорить мама.
Та одного вечора, коли я вже лежав у ліжечку і тулив до себе свого Ганібала, мама прийшла, аби поцілувати мене надобраніч, і мовила, що таким милим ведмедикам, як ото мій Ганібал, не надто добре ведеться у цьому світі.
– Шкода їх, бо ви, діти, виростаєте, – сказала вона, – а коли стаєте великі, то просто викидаєте їх кудись у кут – і все, і більше ніхто ними не опікується, не бавиться з ними, не згадує про них. їх просто викидають, – сумно закінчила мама.
Я не все зрозумів із того, що вона говорила, але якби й справді хтось колись викинув мого Ганібала, то я одразу б його відшукав, і притулив би до себе, і міцно-міцно поцілував би – бо він назавжди залишиться моїм найліпшим приятелем.
Так ми ото з ним домовилися.
Правда, Ганібале?
Чи ви бачили, як він кивнув мені голівкою?