Тільки-но колиска стане замала, треба одразу подбати про справжнє дитяче ліжечко. Оскільки дитина проводить у ліжку доволі багато часу, необхідно потурбуватись, аби в ньому було досить місця й дитина могла задовольнити свою потребу руху.
Чому це я маю задовольнятися таким маленьким ліжечком?
А чому мама з татом мають таке гарне велике ліжко? Я теж таке хочу!
Хочу мати таке велике, велике, велике ліжко, аби по ньому можна було рачкувати й ховатися у ньому – щоб ніхто мене не побачив.
Тоді їм доведеться просити мене, аби я відгукнувся: «Ку-ку!»
Часом, коли мій старший брат ховається у їхньому великому ліжку, їм доводиться це робити.
Або коли він залізе під ліжко, де вже напевно його б ніхто інакше не знайшов.
Хочу, аби на моєму ліжку був справжній матрац для стрибків – як у мами й тата. Мій старший братик на ньому може підстрибнути так високо, що руками майже сягає стелі.
Для Ганібала у моєму ліжечку теж уже трохи мало місця. Та й узагалі я не можу в ньому заснути як належить.
Бо відчуваю, що мені тут затісно.
Хочу мати ліжечко, з якого можна буде випасти, а тоді сховатися під ним, забившись у кутик.
Хочу, щоби на моєму ліжку було таке велике простирадло, аби мій братик міг зображати привида, себто натягнути простирадло собі на голову, а потім раптово смикнути його й вигукнути: «Гу! Гу!» Мені тоді завжди стає весело.
У моєму ліжечку, на жаль, так мало місця, що я тепер міг би спати навіть у котрійсь зі шухляд комоди.
Тоді мене на ніч могли б засувати.
Гаразд, досить про це.
На добраніч.